Пам’ятається, під час перебудови, коли з падінням Берлінської стiни нам відкрився цивілізований світ, центральна радянська газета опублікувала репортаж про «мудреців із Карлсруе» — так у Німеччині називають членів конституційного суду ФРН. Вихований у традиціях російсько-радянської культури («сила є — розуму не треба», «мало що написано», «суд як дишло» etc.), кореспондент поцікавився: а що буде, якщо рішення Конституційного суду не виконуватимуться? І цим запитанням увігнав поважних суддів у шок. «Це буде, це буде..., — важко підбирали вони юридичні поняття для такого абсолютно неймовірного явища — це буде… революція!» Тобто, крах і хаос. Кінець цивілізації. П’ятнадцятирічне приєднання України до західної культури дає таки свої плоди: спокусливі питання про можливе невиконання судових рішень, схоже, остаточно випарувалися з українських голів. Усі розуміють, що будь- яке рішення КС буде безумовно виконано. Тому зацікавлені «рильця в пушку» і не дають суду працювати!
Припинення судочинства є першою кваліфікуючою ознакою диктатури. Так повелося з часів римської Республіки: «Аппія Клавдія консул Сервілій зі згоди патриціїв призначає диктатором, оголошується набір, і суди закриваються… У зв’язку з галльським нашестям диктатор оголосив суди закритими, привів усіх юнаків до присяги і, вийшовши з величезним військом із міста, став табором на ближньому березі… Після повернення війська в Римі поновилося судочинство» (Тит Лівій).
Особливість диктатури в українській республіці ХХI століття полягає в тому, що диктат здійснюється силами меншості. «Силами» тут треба розуміти буквально, у давньоримському значенні — диктатура є пряме фізичне насильство при закритих судах. В умовах такої диктатури парламентська трибуна, заблокована недоторканними тілами народних депутатів, може бути розблокована лише впливом так само недоторканних тіл інших депутатів. Для ліквідації диктатури та відновлення судочинства. Тит Лівій радить: «Нехай побачать, що ви готові застосувати силу, — вони самі поступляться вам правом… Силою обурюючись правосуддю, він і приборканий був силою».
І не треба намагатися виглядати більш святими, ніж сам папа римський (resp.: більш цивілізованими, ніж найдревніший парламент). «В англійському парламенті пристрасті розпалювалися до такої міри, — зазначив свого часу лорд Черчилль, — що я навіть отримував по фізіономії».
