Від часу скнилівської трагедії, яка за числом загиблих вважається найбільшою аварією в історії авіаційних шоу, минуло вже вісім років. Тоді, спекотного 27 липня 2002 року, аби подивитися святкове шоу на честь 60-річчя 14-го авіаційного корпусу Військово-повітряних сил, прийшло близько 10 тисяч людей. Фігури вищого пілотажу виконували «українські соколи» полковники Володимир Топонар та Юрій Єгоров. О 12.52 Су-27, завершуючи на дуже малій висоті напівпетлю і намагаючись перейти до горизонтального положення, аби уникнути зіткнення з землею, зачепив дерево, потім — бетонне покриття летовища, а далі — інший літак, що стояв на землі, та врізався у натовп людей... Нагадаємо жахливі «жнива» Скнилова: внаслідок падіння винищувача загинули 77 осіб (серед них — 28 дітей), скалічено — близько двох з половиною сотень.
«Для Львова це жахлива трагедія, бо забрала життя ні в чому не винних людей, — зазначив під час вшанування пам’яті загиблих, що відбулося біля каплиці на Скнилівському летовищі, міський голова Львова Андрій Садовий. — Кожен з нас повинен зробити все можливе, щоб подібне ніколи не повторилося. Я в журбі з усіма. Черговий раз прошу вибачення за владу та людей, які допустили цю біду. Сьогодні, вісім років опісля, маємо бути єдині, адже лише разом зможемо подолати жахливі наслідки тієї трагедії».
Прапори з чорною стрічкою на знак жалоби за скнилівчанами були розвішані вчора по всьому Львову. Міська рада також зверталася до городян і гостей міста з проханням утриматися від гучних святкувань. Цього жалобного дня висловив підтримку львів’янам і Президент України. «Молюся за те, щоб Господь пом’янув загиблих у Царстві Небесному. Нехай спочивають з Богом», — ідеться в телеграмі Віктора Януковича.
...Усе цього дня було як завжди — панахида та молебень за загиблими, заквітчані портрети і нерясні (бо стільки вже виплакано за ці роки) сльози.
Життя триває. Скнилівські вдови виходять заміж, скнилівські вдівці одружуються. Скнилівські діти, які за вісім років і подорослішали, і змужніли, вже не зриваються в нестримному плачі, зачувши гуркіт літака чи машини. А бабусі й дідусі, які вимушено, після смерті на Скнилівському летовищі дітей, опікуються онуками, молять Бога, аби дав подовше пожити, щоб поставити малих на ноги... І майже всі тепер кажуть: «Прощаємо винуватцям нашим...»
