В Україні катастрофічно не вистачає фахівців з медіабізнесу, тобто людей, які б володіли секретами виживання та успішного функціонування медіа. Таким був один з висновків п’ятничного засідання медіаклубу Центру медіареформ, присвяченого проблемам підготовки спеціалістів у цій галузі.
На думку учасників засідання, слід чітко розрізняти поняття «журналіст» і «медіа- спеціаліст». Під останнім мається на увазі той, хто вміє не лише працювати з інформацією, але й налагоджувати бізнесові контакти, орієнтуватись у змінах на медіаринку й уміло пристосовуватись до них. Оскільки ця професія з’явилась на ринку праці стихійно, оптимальна система підготовки таких кадрів в Україні поки що відсутня. Та й з практичною журналістикою журналістська освіта, як зазначалося, майже не перетинається.
Практичній журналістиці здебільшого навчають лише в редакціях ЗМІ. Як зазначив викладач Могилянської школи журналістики Євген Федченко, в українських мас-медіа працюють в основному ті, хто не має фахової освіти. На думку багатьох учасників «круглого столу», масова незацікавленість у журналістській освіті спричинена викладанням за анахронічними навчальними планами. До більшості з них не входять нові, «просунуті» предмети на кшталт інвестиційного менеджменту, бізнес-планування й стратегії, менеджменту персоналу, рекламного менеджменту, маркетингу тощо.
Натомість викладачі навчальних закладів переконані, що огріхи в навчальному процесі пов’язані з відсутністю конкретного замовлення на ті чи інші журналістські спеціалізації. Керівник Могилянської школи журналістики, директор Центру медіареформ професор Сергій Квіт наголошує, що редакції не повідомляють вузи про свої кадрові потреби. «Якби ВНЗ були представлені замовлення, — каже пан Квіт, — наша медіаосвіта сформувалася б уже давно». Натомість президент Академії української преси, доктор філологічних наук, професор Валерій Іванов висловив здогад про те, що з усіх українських факультетів журналістики нині, як і за радянських часів, у професію йде лише 30% випускників. Це викликає припущення, що й попиту на них насправді немає. Адже багато редакцій самі виховують собі зміну, яка в професійному плані була б автоматично налаштована на конкретну редакційну політику того чи іншого ЗМІ. А жодний з ВНЗ у державі поки що не в змозі виховати професіонала, який був би зорієнтований на конкретну спеціалізацію. ВНЗ частіше продукують людей із загальними академічними знаннями, які, втім, не мають практичних навичок. Також Сергій Квіт додав, що система журналістської освіти, порівняно з іншими — специфічна. «Якщо біолога слід виховувати лише в стінах університету, то журналістові варто поєднувати навчання із практичною діяльністю», — мовив пан Квіт. А от навколо того, де варто вчитись медіа-спеціалістам, точились гарячі суперечки. Навчання у ВНЗ є класичною і найпопулярнішою нині формою отримання журналістської освіти. Проте все більшого поширення набувають і альтернативні форми: наприклад, короткострокові курси. Євген Федченко пригадав вислів одного із своїх американських колег про те, що журналістика — це ремесло, яке опановують за три дні й полишають, як тільки знаходять кращу роботу. Проте справжні профі спростували цю думку — мовляв, спробувавши журналістику, полишити її уже неможливо.
Обговорюючи питання підготовки медіа-спеціалістів, учасники засідання традиційно звернулись і до досвіду британських колег. Сергій Квіт вважає, що відмінність між двома системами освіти в тому, що «ми передаємо знання, а вони передають компетенції, тобто вміння». З огляду на те, що обидві — українська й британська — системи освіти неідеальні, поєднання знань і вмінь стало би найбільш вдалим варіантом навчання.
Підсумував дискусію директор центру «Видавець&редактор», медіаконсультант Михайло Вейсберг, висловивши думку, що в майбутньому спеціалізовані навчальні заклади мали б виховувати універсальних, мультимедійних і мобільних спеціалістів, які були б здатні сьогодні писати для газет, завтра готувати сюжети для ТБ, а післязавтра вести радіопрограми. І все це вони робили б однаково професійно...
