Українці багатшають. У цьому з періодичністю в квартал переконують держкомстатівські цифри і ще частіше — дані Міністерства праці та соціальної політики. Наприклад, за останніми підрахунками, цього року номінальні доходи населення, порівняно з 2003 роком, збільшилися на 20%, купівельна спроможність — на 24,1%, а реальні доходи, які визначають iз урахуванням цінового чинника, зросли на 15,5%. Розрив між «мінімумами» — прожитковим і заробітної плати — повільно, але впевнено скорочується (сьогодні він уже становить 125 гривень). Зростають і винагороди за працю бюджетникам. За даними Держкомстату, в Україні тепер у середньому заробляють 557,8 гривень, а в лідируючому за цим показником Києві — й зовсім 903 гривні. Від заборгованості із заробітної плати внаслідок недофінансування з бюджетів усіх рівнів залишилося всього п’ять мільйонів (протягом останніх півроку її погасили на 77%) А крім того, в 2004-му українці довірили банківській системі на третину більше заощаджень, ніж минулого року.
Без сумнівів, усі ці цифри озвучать завтра, у Всесвітній день ліквідації бідності. Щоправда, оптимістичні дані експерти сприймають не завжди буквально. Не таємниця, що статистика в Україні має схильність грішити. Наприклад, як ранiше вiдзначала доктор економічних наук Елла Лібанова, через так звану розрахункову базу, яка в Україні дуже низька, збільшення доходів на декілька гривень уже дає вагомий відсоток. Крім того, відоме й те, що ВВП у нас і на Заході рахують по- різному. Імовірно, частково через ці причини на найостаннішу сходинку за забезпеченістю продовжують ставити себе, як і в 2003-му, 17,2% українців. А ще 23%, за даними інституту соціології НАНУ, — на передостанню. 38% опитаних бракує грошей на необхідний одяг і на меблі. У 63,4% немає можливості повноцінно провести свою відпустку, 49,3% не можуть купувати в повному обсязі необхідні ліки, а 44% — необхідні продукти.
До речі, харчування — окрема тема. За даними Інституту гігієни та медичної екології, порівняно з 1990 роком споживання м’ясних продуктів поменшало на 56%, молочних — на 45%, рибних — на 38%. А за міжнародними нормами, енергетична цінність раціону харчування 10 млн. українців відповідає рівню бідності та голоду. Здебільшого це, як не дивно, стосується молодих сімей. У цьому випадку рівень глибинної бідності перевищує середні показники в країні — 25,6% проти 23,9%. Дві третини молодих сімей вважають свої доходи «абсолютно недостатніми», а 11% потребують навіть основних продуктів харчування. Згідно з оцінками Державного інституту проблем сім’ї та молоді, лише 2% молодих сімей можуть, як вони призналися, дозволити собі майже все. Інші щонайбільше зрідка роблять великі покупки, як, скажімо, телевізор, меблі. Опитані сім’ї, які вже встигли обзавестися потомством, стверджують, що не мають можливості забезпечити дитині додаткову освіту — записати її в гурток, найняти репетитора. А що стосується студентського майбутнього, то більшість сімей вважають, що в їхніх дітей його не буде. Навчання у вищому навчальному закладі коштує дуже дорого.
Справді, експерти стверджують, що вища освіта щороку стає дедалі менш доступною. Якщо сьогодні гордо іменуються студентами 36% українців відповідного віку, то, наприклад, в Угорщині та Польщі — всі 50%. Водночас, на думку Е. Лібанової, наявність вищої освіти знижує ризик бідності в 2,5 разу. А отже, з урахуванням окреслених тенденцій можна прогнозувати, що її передаватимуть в Україні у спадок. Є, звісно, інший варіант: зачекати з дітьми до цілковитої впевненості в завтрашньому дні — як відомо, саме так зараз чинять багато сімей, і саме в цьому експерти вбачають одну з причин демографічної кризи. Але тоді результати можуть виявитися набагато раніше 2025 року — за прогнозами демографів, через 21 рік на 1000 працюючих припадатиме 505 непрацездатних (зараз 420).
Експерти стверджують, що допомогти розплутати клубок проблем допомогла б зміна акцентів. Вони вважають, що підвищену увагу слід приділяти не тим, хто «за межею», а середньому класу — всіма можливими методами стимулювати його зростання. На думку Е. Лібанової, саме «середні» формують поле ділової активності і, справно платячи податки, захищають незаможних. Утім, до «класичних середніх» сьогодні можна зарахувати лише 12—15% українців. Усі шанси записатися до цих лав мають ще 40—45%, за умови, звісно, якщо їм допомогти. Наприклад, на Заході, підмурок середнього класу «закладають» наймані, висококваліфіковані співробітники. А в нас, за даними Центру продуктивних сил НАНУ, близько 80% вимушені працювати не за спеціальністю. Причина — дисбаланс між попитом і пропозицією на ринку праці. Як правило, серед тих, хто стоїть на обліку в центрах зайнятості, найбільше бухгалтерів, юристів і економістів. Водночас вакансії на спеціальності в технологічних сферах залишаються майже наполовину незакритими. Утім, цей факт, як показала остання вступна кампанія, на перевагах абітурієнтів аж ніяк не позначився.
