Контекст, серед усього іншого, такий, що будь-який автентичний фольклорний спів автоматично потрапляє в нас до розряду шароварщини; що модна молодь, по сусідству, на майдані Незалежності, котра танцює під хіп-хоп, все українське вважає скоріше екзотичним видом віртуальної реальності, а не власною ідентифікацією. Проте у вечір двадцятиріччя ансамблю «Древо» і в залі, і на сцені молоді вистачало. Тож, очевидно, кожен обирає свій ритм і свою музику.
Батько-фундатор ансамблю «Древо» Євген Єфремов, зробивши вибір 20 років тому, зумів перетворити свій витвір не просто на деякий практичний додаток до навчання теоретиків-фольклористів, але й на повноцінний і популярний далеко за межами України музичний організм. Численні успіхи «Древа» в Європі й Америці — яскраве підтвердження цього. Сучасні високоосвічені люди, що одного разу присвятили себе дивному заняттю — збирати, реконструювати й співати напівзабуті, а то й зовсім невідомі народні раритети, свою любов передають у щирому й майстерному виконанні. У недільний вечір у консерваторії (цікаво, що й перший виступ «Древа» 1980 року також відбувся в Малому залі) «Древо» виконувало пісні, які зараз і не в кожному селі почуєш. Пісні різні: ліричні та солдатські, козачі та весільні, жартівливі. Основу програми становив фольклор Полтавщини — дуже обдарованого регіону, який пам’ятає своє минуле, звучала також і найцікавіша традиція Полісся, Черкащини, Київської області. Вокальні пошуки доповнювалися реконструкціями весільного танцю «Шир» та великодньої гри «Кострубонька». Загалом же атмосфера непідробного свята, майже дружньої зустрічі (більшість із присутніх у залі були в тiй чи iншiй мірі знайомі між собою) витримувалася практично до кінця. Це були справжні іменини, щире родинне свято, яке цілком у сімейному дусі доповнили вже дочірні ансамблі «Володар» і «Божичі» та безіменна студентська капела — засновані тими, хто колись пройшов через школу «Древа».
Мистецтво пам’яті — захоплення небагатьох. Але пам’ять, яка закарбувалася в звуках, може стати садом, тобто місцем, відкритим для всіх. Такий сад і зростило навколо себе «Древо» за свої двадцять років, які можна порівняти з золотим віком.
