«Ось так! Мало нам неспійманих бандюків, так ще й спійманих на волю відпустять!», — з понурою урочистістю звернулася до мене середніх років жінка в маршрутці, коли вчора по радіо оголосили про скорочення кількості ув’язнених практично вдвічі. Маршрутка загула — суспільство несхвально поставилося до такої ухвали Президента Віктора Ющенка та глави Департаменту виконання покарань Василя Кощинця. Гасло «Бандитам — в’язниці!» міцно засіло у свідомості наших громадян. Насправді ж скорочення кількості ув’язнених — ухвала дуже мудра. Тим більш мудра, що скорочення це проводитиметься не лише за рахунок такої нелюбої народом амністії, але й за рахунок більш широкого впровадження альтернативних способів покарань.
Україна посідає третє місце в світі після Росії та Білорусі за кількістю засуджених, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі — 180 тисяч на рік. Цей показник Василь Кощинець за вказівкою Президента планує протягом п’яти років скоротити до 100—110 тисяч. Також Президент запропонував створити спеціальну робочу групу, яка займалася б розробкою змін і доповнень до Кримінального та Кримінально-виконавчого кодексів України, для того, щоб розширити законодавчу базу з питань взяття під варту і позбавлення волі. «Щоб за мобільний телефон не сиділа людина за гратами», — прокоментував В. Кощинець. Глава Держдепартаменту також додав, що в Україні повинен бути застосований інший підхід у системі виконання покарань. Має бути прописано конкретні статті: за що і за яких умов потрібно саджати людину до в’язниці. Позбавлення волі має бути обгрунтованим заходом покарання. Передбачається і зменшення термінів «відсидки» за дрібні злочини. В Україні вони на сьогодні набагато більші за європейські. Зате в Європі широко використовуються альтернативні види покарань — від гнучкої системи штрафів та конфіскації майна до служби пробації, яка займається моральним перевихованням злочинців «удома».
У 181-й виправній установі зараз відбувають покарання 185 тисяч осіб. Окрім того, в установах потрібно проводити поточні ремонти, а ув’язнених — тричі на день годувати. Місячне утримання одного ув’язненого становить 120 гривень. Це не рахуючи витрат на оплату праці працівників установ, охорону, утримання матеріально-технічної бази та експлуатаційних витрат. Більшість ув’язнених не мають можливості працювати у в’язницях, оскільки занять для такої кількості ув’язнених не знаходиться. А якщо і зможуть — то не більше аніж за 70—80 гривень на місяць. Украв 150 гривень — за п’ять років відсидки «з’їв» понад сім тисяч бюджетних гривень. А вкрадене так і не повернув...
«Окрім того, потрібно враховувати те, що в комерційному праві називають упущеною вигодою, — розповідає директор правових програм Міжнародного фонду «Відродження» Олександр Беца. — Йдеться про економічні збитки через втрату працездатності ув’язненими. Сьогодні один українець, що працює, за рік створює приблизно шiсть тисяч гривень додаткової вартості. Відповідно, за п’ять років ув’язнення одного працездатного українця держава недоотримує 30 тисяч гривень додаткової вартості». За час перебування у в’язниці ув’язнені частково втрачають трудові та професійні навички, що призводить або до додаткових витрат на їхню перекваліфікацію, або до зменшення продуктивності їхньої трудової діяльності. Окрім того, зростають витрати на медичне обслуговування колишнього ув’язненого, адже лікування в нас проводиться за рахунок держави, а умови утримання і епідеміологічна ситуація у в’язницях звичайно призводять до істотного підриву здоров’я.
Всі вказані вище витрати покриває не хто інший, як звичайний платник податків. На зразок тієї середніх років жінки, яка їхала в маршрутному таксі.
