Кінець грудня — традиційно час не тільки різноманітних звітів, а й пора підбивати підсумки прожитого року. 2020-й, як ніколи, був і лишається складним для всього світу. І тому вкрай важливо його проаналізувати та знайти ті, можливо, приховані, «поклади» оптимізму, які неодмінно він нам теж дав.
Тож дорогі друзі, ми вкотре звернулися до вас — своїх авторів, постійних читачів, партнерів та експертів з проханням відповісти на запитання новорічної анкети «Дня». Адже й сама інтелектуальна спільнота, згуртована головним редактором та колективом, — це ще один позитив та ресурс, який надбав «День» за свої майже 25 років (цю важливу дату газета відзначить якраз 2021 року). Про цей ресурс для країни не варто забувати і з ним, переконані, неодмінно треба рахуватися. Ваші думки завжди цінні дня нас.
1. 2020-й рік на фоні історії (думка, деталь, штрих, фото).
2. Кого ви вважаєте героєм та антигероєм року?
3. «День» на фоні року (автори, статті, проєкти, які зацікавили вас найбільше).
4. Що надавало вам сил цього року (події, люди, враження)?
5. Які нові сенси, уроки, цінності дав цей рік особисто вам?
6. У 2021-му «Дню» виповниться 25 років. Чим він за цей час став для вас та України?
Анжела САВЧЕНКО, керівник туристичної компанії «Київські фрески»:
1. Рік хаосу. Давно людство загалом, мова не про окрему країну, народ, не входило в таку затяжну зону турбулентності. Рік, коли практично порушився увесь світовий порядок. Цей рік, безумовно, увійде в історію людства.
2. Антигерой року — український уряд. Герої року, безумовно, українські лікарі.
3. Для мене «День» — це газета «Рада» наших днів.
4. Рік 2020, коли все ж вдалося побувати на Капрі, острові, що надихав Коцюбинського. І — ми це зробили — проєкт «Intermezzo», присвячений Євгенові Чикаленку у Кононівці, колишньому маєтку Чикаленка. Чому «Intermezzo»? Бо твір присвячено кононівським полям. Тримали на плаву — «Щоденники» Є.Чикаленка і робота над новими проєктами, заглиблення в Чернігівщину, бідний, затурканий, відсталий регіон з колосальним туристичним потенціалом. Спілкування з мешканцями найвіддаленіших куточків Чернігівщини. Заглиблення аж до «мяжи» — до кордону з Білоруссю.
Мої відкриття сумні й щасливі. Сумні, бо те, що бачу я і жменя наших туристів, мали б бачити всі: унікальну Чернігівщину, яку ми втрачаємо.
Бо я таки знайшла Русов окоп, колишні 12 га хутора родини відомих громадських діячів Русових. І саме завдяки людям, небайдужими до історії свого краю.
Познайомилися з чудовим колективом Шаповалівської школи ім. Софії Русової і, завдяки куратору-волонтеру Аллі Нечипоренко, і наших туристам, читачам, просто небайдужим людям зібрали чимало книжок для шкільної бібліотеки.
Я відкрила умираючі школи Чернігівського земства, які необхідно терміново брати під охорону.
А колихав мене ліс. Ліси «на мяжи», де нема зв’язку у повному розумінні, де живе лише 8 людей дуже похилого віку. Але то єдине місце, де відсутні зовнішні подразники, де тобі ніхто не заважає почути свій внутрішній голос, а тиша така, що закладає вуха.
5. Найголовніший урок: найважливіше — це родина. І попри всі завантаженості роботою, роз’їзди і мандри, треба знаходити час на спілкування з рідними.
І той, що жити треба сьогодні, зараз, використовуючи кожну найменшу можливість задля втілення свої мрій, планів.
6. Думаю, для мене і для багатьох читачів, «День» — це платформа формування глибинних смислів, це можливість почути голос розуму серед галасливого потоку словоблудія, це люди, слова яких для тебе мають значення, це той День, який ми мріємо побачити в Україні — світлий, мудрий, справедливий, сонячний.
