Чорний квітень для села Красний Сад настав 1943 року, коли 19 числа польські поліцаї вбили понад сто мешканців і фактично стерли село з лиця землі. На цвинтарі Красного Саду нині лежить практично все село. По два десятки — Новосадів і Тимощуків, 11 — Павлових... На двох стелах пам’ятника, який постав на братській могилі, повторюються одні й ті самі прізвища. Адже у Страсний понеділок далекого вже 1943 року мешканці цього села гинули цілими родинами. Батько, мати, чотири сини, дочка... Батько, мати, два сини, дочка... Мати, син, невістка, два онуки... Від цього переліку холоне кров у жилах, адже карателі не пожаліли ні старих, ні навіть дев’ятимісячного немовляти. Обеліск на братській могилі — в формі палаючої свічки, яку можна сприймати і як символ нашої пам’яті, а можна й як символ мученицької смерті, адже мешканців Красного Саду було забито й потім спалено в клунях на своїх рідних обійстях.
На спільному пам’ятнику над могилою, в яку лягло все село, є напис: «Вічна пам’ять невинним жертвам польсько-українського міжнаціонального конфлікту, мученицькою смертю умерлим 19 квітня 1943 року мешканцям українського села Красний Сад, що тут квітувало. Святий Боже! Ти знаєш їх поіменно, прости їх. Прости гріхи і винуватцям їхньої смерті. Даруй їм воскресіння і вічне життя. Нащадки». Ще один пам’ятник ті, що вижили, поставили на місці колишньої господарки родини Галіїв. Тут так само є слова з проханням пробачити винним у мученицькій смерті. Пам’ятаю, як того року, коли на красносадському цвинтарі освячували пам’ятник на братській могилі, до цього, на обійсті Галіїв, підійшли два ксьондзи з Луцька. Довго стояли мовчки, не знаю, молилися чи щось обдумували... Але не перехрестилися. У сусідній державі досі колупають стару рану міжетнічного протистояння, бо і пам’ятники своїм жертвам встановлюють не у вигляді, наприклад, свічки, а у вигляді жінки з немовлям, наколотим на вила «українського націоналіста». В останні роки і про Красний Сад та інші волинські села, мешканці яких були вирізані, спалені в тій давній неправедній і незрозумілій борні, якось не дуже і згадували. Але цього року знову відбудеться широке вшанування пам’яті безвинних людей, які жили на волинській землі у селі, якого немає. Хоча певна осторога — не образити поляків? — зберігається. Виставку, яку відкрили в обласній бібліотеці, скромно назвали: «Чорний квітень Красного Саду» (присвячена 75-й річниці вшанування пам’яті загиблих під час Волинської трагедії). Загиблих — кого?! Правді треба дивитися в очі, бо, як каже Святе Письмо, «Пізнаєте правду, і правда вас визволить».
