Відновити історичну справедливість мешканці цієї частини села Кадище намагаються вже багато років. Ще у сімдесятих роках минулого століття Кадище було розділене на дві нерівні частини. Одна, у два рази більша, віднесена до Цуманської селищної ради, а менша — до Дідичівської сільської ради. Підставою для такого поділу стали колгоспні землі. У меншій частині Кадищ вони належали дідичівському колгоспу, до нього й приписали, виходить, як кріпаків колись до пана, і мешканців цієї частини села.
Анатолій ДОРОШУК, нинішній голова Цуманської ОТГ, розказує, що, за розмовами старожилів, Цумань тоді була районним центром, його керівництво не дуже потребувало колгоспних земель, тому й повіддавало її у навколишні села. «Є споконвіку цуманська земля у Карпилівці, Башликах та інших населених пунктах біля Цумані, але там хоч села не ділили між сільрадами», — каже він. Проте саме йому тепер доводиться розгрібати завали чиновницької казуїстики, в яку втрапило Кадище, історично й географічно наближене до Цумані, але аж ніяк не до Дідич.
Якщо оглянути на місцевості, то на трасі з Луцька — на цуманському перехресті стоїть велика заправка. Направо, як їхати з Луцька, поворот на Олику, до якої 6 кілометрів, а наліво — вже й Кадище. До Дідич через поля й ліси у бік Олики — добрих 10 кілометрів. Як така віддалена територія може називатися селом Дідичі-2, як назвала цю частину Кадищ дідичівський сільський голова Галина Романова? Мало того, що так назвала. Ще й у паспортах деяких кадищенців з’явився запис, що мешкають вони у Дідичах-2. Вийшов повний маразм: в одній хаті члени однієї родини приписані до різних сіл. Одне до Кадищ, інше до вигаданих Дідичів-2.
Поділене на дві адміністративні одиниці село вже багато років хоче возз’єднатися. Особливо гостро постало питання зараз, коли до створеної вже давно і досить успішної Цуманської ОТГ додається і створення Олицької ОТГ, а до Олицької ОТГ входить і Дідичівська сільрада. Тобто повернення до Цумані для частини Кадищ може стати вже неможливим. Селяни, які мешкають тут, готові були навіть перекривати трасу, аби, врешті, їхнє питання вирішили.
«Із Цуманню ми живемо одним життям, — каже Любов Петрівна Арендарчук, одна з членів ініціативної групи з об’єднання двох частин Кадищ в одну громаду. — До Дідич нам — як за море рачки. До Олики, якщо б ми були в Олицькій ОТГ, нам нема і сполучення, лише одна рівненська маршрутка, яка ходить нечасто. Від Дідич не мали нічого. Голова обіцяла дитячий майданчик для школи — не зробила, дала трохи сітки школу обгородити, її мало, не вистачить. У Цумані, до якої рукою подати, і лікарня, і робота, і комунальні установи. А тут живе село поділили!..».
Голова Цуманської ОТГ Анатолій Дорошук не проти, аби, врешті, покінчити з двозначним становищем Кадищ. Проте земля цієї частини села — справді у віданні Дідичівської сільради. Аби приєднати Кадище ло Кадищ, треба вносити зміни у генеральний план, звертатися у Кабмін. «Я готовий навіть не претендувати на заправку, хай Дідичі її забирають, а нам хай людей віддають», — каже Анатолій Дорошук. Саме заправка — як важливий платник податків, і є насправді причиною того, що Дідичі не хочуть змінювати ситуацію з Кадищем. Галина Романова, маючи у підпорядкуванні сільради лише три села, отримує більшу зарплату, ніж Анатолій Дорошук, який керує цілою ОТГ, у яку увійшло кілька сільських рад. «Але ми заправки не хочемо віддавати, заради чого? — обурюється Любов Арендарчук. — Це наша земля, і ми Кадище, а ніяке не Дідичі-2».
