Боратинська сільська рада, до якої належить село Рованці, планує за півтора року збудувати систему захисту від підтоплення та затоплення поверхневими водами річки Стиру. Очікувана вартість будівництва становить понад 11 мільйонів гривень. Роботи включатимуть розроблення і ущільнення ґрунту, укріплення укосів земляних споруд дамби посівом багаторічних трав, планування укосів і полотна виїмок, влаштування зовнішніх мереж електропостачання, заземлення, облаштування каналізаційно-насосної станції для перекачки води, зокрема прокладання водопропускних труб, пусконалагоджувальні роботи. Укріпити берегову лінію Стиру планують до 31 грудня наступного року.
Можливо, раніше б на це повідомлення звернули менше уваги, ніж тепер, коли попливли села на Прикарпатті, зруйновані дороги, загинули від великої води люди. Але Рованці — це село не просто поблизу Луцька, а будинки в останні роки побудовані вже впритул до річки Стир. І сьогодні вже кажуть, що причиною великих паводків є не лише вирубування лісів, бо насправді роль лісів тут дещо перебільшена, а те, що не можна будуватися у заплавах річок. Бо рано чи пізно, а повінь може повернутися на ці місця, дорогу вода знайде на «свої» місця через усі дамби. А ця частина Рованців, забудована котеджиками, і стоїть якраз на заплаві Стиру. Село ж належить до Боратинської сільської ради, тепер Боратинської ОТГ.
Уже питання риторичне: хто, коли і навіщо давав дозволи будуватися саме тут. Місце ж «круте», поблизу Луцька, люди брали і дякували. Коли в Луцьку свого часу влаштовували міський парк, що напроти заплави, то недарма ж інженери не лізли на заплаву, а відгородилися від неї височезним земляним валом. Вали є і нині, а ось напроти на заплаві — хатки... Мистецтвознавець Олена Романюк, корінна лучанка, добре пам’ятає масштаби весняних повеней. «Пам’ятаю і те, що час від часу були також і літні повені, викликані значними опадами. Знаю, що Рованецькі та Красненські луги заливалися повністю. Гнідаву з містом сполучала лише тонка смужка греблі (вул. Гнідавська). Тому я дивуюся, що хтось дав дозвіл, а хтось наважився будуватися на заливних луках, і це при тому, що їхня безпека залежить від технічного стану Хрінницької греблі», — каже вона.
Відомо, що у заплавах рік, прибережних зонах, водоохоронних зонах будівництво заборонено. І в документах Боратинської сільради начебто територія, де тепер житловий масив, позначена була як луг. Принаймні жоден місцевий там не збудувався, не брав ділянки, а якщо і брав, то лише на продаж. Один відомий у Луцьку чоловік, який мав можливість там побудуватися, не хоче наразі «світитися», називати своє ім’я, каже, що коли брав ділянку, то йому вже тоді обіцяли збудувати дамбу, яка й захистить від води. Бо ж відомо, що після зими, коли ще були сніги, на цьому лузі довго стояла вода мало не пояс, якщо дивитися з мосту, то це була навесні велика водяна поверхня... То ж чи варто було давати дозволи (а це справа не лише сільської ради), здійснювати забудову заплави, щоб тепер робити дороговартісні проєкти з будівництва цілого ряду гідротехнічних споруд?.. Це ще Боратинська ОТГ одна з найбагатших на Волині, кошти є, але так доводиться їх витрачати...
Еколог Павло САВЧУК каже: «У Європі зрозуміли, що раніше зробили біду — втручались у заплави річок, не розуміючи їхньої екологічної гідрологічної функції. Адже заболочені заплави врівноважують повені і засухи — такий собі природній запобіжник. Заплави забудовували, засипали, осушували, русла пакували в бетон. До чого це призвело — шалені економічні збитки від повеней і засух. Тепер у Європі зрозуміли басейновий принцип і заплави відновлюють, у багатьох місцях дамби ліквідовують. Бо зрозуміли , що екосистемні послуги заплав величезні, і дають можливість уникати фінансових збитків».
