У село Вишнів, що під самим Любомлем, волонтерам в останні дні довелося виїжджати два рази. Спочатку зустрічали із львівського госпіталю Павла Біднюка, а через кілька днів отримав таку довгождану відпустку і його брат Микола. Андрій Дем’янчук, який у Любомлі очолює створену ним групу християн-волонтерів (так себе називають), розказує, що про кожного земляка, якого мобілізували в зону так званого АТО або який сам пішов туди добровольцем боронити українську землю, вони добре знають.
Знають його потреби, його побажання, знають і те, чим потрібно допомогти родині солдата, доки він виконує свій обов’язок перед Батьківщиною. Для цього в Андрія є три десятки дівчат і жіночок-волонтерок, за кожною закріплено зо два десятки воїнів, і кожна стабільно телефонує до свого підопічного. Нині, коли хлопці почали приходити у відпустки, вони й самі долучаються до волонтерів. Бо ж багато чого можуть підказати й допомогти. З радістю формували передачі для наших полонених у Донецьку й тих, котрі воюють під Дебальцевим. Один із хлопців після звільнення з полону поїхав найперше не в рідне селище, а в Любомль до волонтерів. Хотів подякувати за участь у його долі.
«А ми його дружині тут же вручили гарний букет квітів і торт, а солдата зустріли виконанням Гімну України», — каже Андрій Дем’янчук.
І Павла Біднюка так само зустрічали на «блокпосту». За кілька метрів від його хати, з Державним Прапором України, з квітами для дружини і, звісно, з дружним виконанням Гімну. Для воїна така зустріч дуже важлива, переконаний Андрій. Ті, кому випало стати солдатом на цій неоголошеній війні, дуже розчаровані неувагою, скажемо м’яко, держави. Але держава — це ж люди, а в них воїни не повинні розчаровуватися, каже Дем’янчук. Павло Біднюк пішов воювати за територіальну цілісність України добровольцем. Вважав, що мав досвід, бо у свій час вісім місяців служив миротворцем в Іраку. Але там була зовсім інша війна, зовсім інша увага держави до солдатів. Добре, що має Павло небайдужого земляка-підприємця, який його на те АТО і одягнув-взув. Волонтери ж забезпечили їхній підрозділ оптикою та прицілами. На схід Павло потрапив у серпні. Місто Щастя, 31-й і 32-й блокпости... Одним словом, пройшов одні з найгарячіших точок. А недавно їхню БМП підірвали, й із восьми чоловік живими лишилося лише троє, серед них і Павло Біднюк. Але зазнав дуже важких травм. Здоровий фізично чоловік, який має в господарстві різну сільськогосподарську техніку й саджає картоплю чи не всім своїм колишнім шкільним учителям, нині потребує тривалого і складного лікування. На день-два волонтери привезли його зі Львова побачити рідних, бо ж має трьох маленьких діточок.
Товариш із юнацьких літ, а нині волонтер Сергій Семенюк, розказує, що дітки тата люблять шалено. Ходили за ним хвостиком, могли встати вдосвіта, щоб поїхати з батьком у поле... Павло й на цю війну пішов, щоб його діти, каже, не знали, що таке війна, бо якщо її не зупинити на сході, то вона може дійти й до наших порогів.
Але тільки поцілунками і подарунками та виконанням Гімну участь любомльських волонтерів у долі Павла не завершилася. Йому потрібне буде функціональне ліжко (має важкі травми хребта й таза) та спеціальний матрац. Ліжко Андрієві Дем’янчуку пообіцяли дати в місцевій лікарні, головний лікар якої ніколи не відмовляє в допомозі учасникам АТО, а матрац оплатить земляк-підприємець. А волонтери вже готують подарунки і сюрпризи для діток з родин, де батьки перебувають на цій неоголошеній війні. Бо ж скоро День святого Миколая та Різдво...
