«Декомунізація в області завершилася», — повідомив губернатор Валентин Резніченко. Ця робота у містах і районах області тривала майже дев’ять місяців. Самостійно в населених пунктах місцева влада перейменувала понад 3,5 тисячі вулиць. Проте завершити перейменування встигли не скрізь. У лютому 2016 року, згідно із законом про декомунізацію, повноваження перейшли до Дніпропетровської облдержадміністрації. Тут створили спеціальну робочу групу з істориків і краєзнавців. Вони перейменували ще 530 вулиць, яким міста і райони не надали нових назв самостійно. Найбільше їх було у Кривому Розі — понад 250. Нові назви пропонували члени робочої групи. Щодо остаточних варіантів — радилися з мешканцями.
Серед нових топонімів, які з’явилися на карті обласного центру, — вулиці Сергія Параджанова, Леся Танюка, Миколи Гнатюка, Борислава Брондукова, Августина Волошина, Софії Русової, Івана Виговського, Миколи Міхновського і В’ячеслава Липинського, а також Іси Мунаєва. «У нашому місті тепер є вулиця Іси Мунаєва і В’ячеслава Липинського. Є і вулиця Олекси Тищика — героя ДАП, мати якого не перенесла смерті сина», — написав на своїй сторінці в соціальній мережі «Фейсбук» міський голова Дніпропетровська Борис Філатов.
Нагадаємо, ще бувши народним депутатом, Борис Філатов казав «Дню» про значення особи В’ячеслава Липинського: «У справжній історичний момент Липинський набуває дещо іншого звучання.
Зрозуміло, що він був консерватором, у нього є ідеї, які зараз непридатні, як то гетьманська монархія тощо. Але це людина, яка виходила з українського націоналізму за принципом територій. Сама постать досить знакова — він був поляком за національністю, шляхтичем. Він завжди вважав, що українським націоналістом може вважатися людина незалежно від віросповідання, мови, якою вона розмовляє, походження — усім нам відомі його «Листи до братів-хліборобів»... Поки що в більшості ЗМІ ці прізвища не звучать, але усьому свій час. Проте «День» докладає всіх зусиль щодо популяризації таких історичних осіб. Зневірятися не варто. Наша війна ще попереду — за мізки, за душі, за серця. Ці імена набудуть нового звучання. У нас був певний «іконостас героїв» ще за часів УРСР — його слід переглянути і створити пантеон своїх героїв і мислителів. Чому я наголошую на Липинському? Бандера, Донцов і Коновалець — це одні стовпи державності, а інші — Липинський, Мельник, які мали своє розуміння становища». Нагадаємо також, що в серії «Бронебійна публіцистика» з Бібліотеки «Дня» вийшли твори Липинського, а також на редакційному сайті «Україна Incognita» incognita.day.kiev.ua є віртуальна ексурсія меморіальним музеєм політичного діяча у Затурцях на Волині.
«Місцева влада зробила все, що належить до їх повноважень. Робоча група при облдержадміністрації підбирала нові топоніми, які могли б відобразити багату історію України. Наприклад, одну з центральних вулиць Дніпра, колишню Ширшова, було названо на честь видатного інтелектуала В’ячеслава Липинського. Цим ми хотіли наголосити, що наше місто — культурний і освітній центр. Окрім того, твори В.Липинського пов’язані з Богданом Хмельницьким і козаками, а наш край — Придніпров’я, тісно пов’язаний з історією запорозького козацтва», — сказав учасник робочої групи з перейменування, декан історичного факультету ДНУ Сергій Светленко. Водночас він зазначив, що поки що залишається «недекомунізованою» назва самої Дніпропетровської області. Її перейменування належить до повноважень Верховної Ради, яка має внести відповідні зміни до Конституції України.
Вадим РИЖКОВ, «День», Дніпропетровськ
...У Луцьку – імені Валерії Новодворської
А також — Євгена Сверстюка, письменника, відомого політв’язня, борця за свободу і волинянина за походженням, котрий відійшов у вічність 1 грудня 2014 року. Сверстюк часто приїжджав на свою малу батьківщину, був почесним професором Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Також у Луцьку внаслідок виконання закону про декомунізацію та на прохання громадськості зявилися вулиці з іменами Миколи Куделі, який зібрав унікальну колекцію з творів Шевченка, пережив розстріл у Луцькій тюрмі в червні 1941, але залишився жити, генерала УНР Олекси Алмазова, капелана армії УНР Павла Пашевського, дисидента Данила Шумука, полковника УПА Романа Волошина...
Луцьк матиме наразі єдину в Україну вулицю, котра носить ім’я Валерії Новодворської (до цього вулиця носила ім’я радянської письменниці-комуністки Ванди Василевської). «Дуже важливо, що вулиця імені Валерії Новодворської є в Україні. Цим ми вшановуємо пам’ять про людину, яка завжди підтримувала незалежність нашої держави. Валерія Новодворська була прикладом для росіян у тому, як треба ставитися до українців, а також до інших народів, які прагнуть жити вільно у власній державі. Валерія Новодворська приїжджала на помаранчевий Майдан і палко підтримувала Революцію Гідності. Вона різко засуджувала військову агресію Кремля проти України і вибачилася за анексію Криму з вимогою його повернення, — каже Леся БОНДАРУК, представник Українського інституту національної пам яті у Волинській області. — Це та справжня росіянка, яка вболівала за долю своєї країни і відкрито виступала проти путінського режиму. А ідея назвати вулицю іменем Новодворської прийшла після того, як я отримала дуже багато вдячних відгуків в Україні за спогади про Новодворську, опубліковані в газеті «День». Я відчула, що її в Україні люблять і шанують. На жаль, можливо більше, ніж у Росії. Росія ще не доросла до розуміння своїх пророків».
Варто відзначити, що і члени комісії з перейменування, і депутати Луцької міської ради, а головне — просто лучани без особливих дискусій сприйняли нові імена для вулиць.
Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк
«УКРАЇНА ОБГАНЯЄ РОСІЮ»
Роман ДОБРОХОТОВ, голова демократичного руху «Мы», Москва:
— Я був добре знайомий з Валерією Іллівною. На мій погляд, це дуже позитивна тенденція, що імена таких людей, як вона, зараз увіковічують. Вони дуже багато зробили для зміни суспільної свідомості і для боротьби з диктатурою. Той факт, що в Україні це роблять раніше, ніж у Росії, свідчить, що суспільна свідомість в Україні почала мінятися раніше. Процес десталінізації, декомунізації, який зараз виражається у поваленні пам’ятників радянським лідерам, виявляється також і в тому, що українці вшановують і наших сучасників, які боролися за демократизацію. Дуже приємно бачити з Росії, що (навіть якщо у самій країні досі цих людей таврують по всіх каналах) усі освічені люди розуміють, що вони робили і роблять дуже вагомий внесок у переосмислення радянського тоталітарного минулого.
Тут Україна обганяє Росію, але, зрештою, цим шляхом Росія теж рано чи пізно пройде. Ми можемо взагалі подивитися на світову історію, усі країни рано чи пізно позбавляються диктатур, просто хтось це робить раніше, а хтось пізніше, і, на жаль, неможливо передбачити, коли це станеться.
Підготувала Тетяна ЛІТВІНЧУК
