За останні дні вже вдруге в центрі Києва знімаю прощання з загиблим військовим. 14 липня на Майдані провели Тараса Матіїва. Він загинув під час мінометного обстрілу поблизу села Троїцького на Луганщині. Сьогодні — Микола Ільїн, медик, який загинув, коли вивозячи тіло з сірої зони, коли наша неозброєна евакуаційна група, з білими пов’язками та у білих касках, потрапила у засідку російських окупаційних сил. До таких важких зйомок неможливо звикнути. А взагалі, дуже прикро, що майже завжди з такими людьми ми знайомимось лише в час прощання.
За годину до початку церемонії біля собору почали збиратися друзі та побратими. Трохи на віддалені від входу у супроводі близьких стоїть мама Миколи. Під’їздить військовий катафалк з труною. Двоє військових, які привезли тіло, поклали руки на труну, та довго стоять, закривши очі. В соборі труну накривають українським, білоруським та естонським прапорами. Микола народився в Білорусі, але в 2006 році переїхав до Естонії, там отримав статус біженці та громадянство. Службу в українській армії проходив як доброволець, на законних підставах.
Далі була спокійна служба, яку провів отець Андрій. Найважче прощання давалося молодим. У багатьох на очах були сльози. Наприкінці сонце почало світити крізь вікна собору, і коли військові почали виносити труну, то сонячні промені немов підсвітили шлях на небо.
Вже після закінчення церемонії, коли домовину з тілом погрузили до військового катафалку, ранкову тишу розірвав плач Миколиної матері. Ми маємо всі бути вдячні сину Білорусії. Це найвищий вияв солідарності, віддати життя за країну, в якій ти не народився, але яка стала твоєю справжньою домівкою. Вічна пам’ять Герою!
