«Я допустив велику дурницю, що поїхав до Росії. Навіть не думав, що у ХХІ столітті може бути таке беззаконня і таке ставлення до людини. Тортури застосовувалися у березні 2014 року. Щоночі вмикали електричний струм. Приводили в кімнату слідства, тримали цілодобово у металевій клітці площею 1 м2 і не давали спати. Хотіли зізнання, що я брав участь у чеченській війні, але це неправда.
У тюрмах було телебачення, деякий час я дивився російські новини. Не хотів би, щоб таке ганебне телебачення було в Україні. Не розумію, наскільки треба зневажати свій народ, щоби так цинічно брехати.
Я ще вливаюся в Україну, бо сильно відстав інформаційно. Хочу знайти те місце, де буду максимально корисним для розвитку держави.
Я ніколи не буду засуджувати те, що відбувалося, поки мене не було в Україні — не маю на це морального права. Хочу, щоб ви усвідомили одну істину. Ви здобули перемоги над агресором, бо були єдині, не допустили розколу, хаосу. Так, ми понесли втрати, але зберегли державу. Вибори показали, що йде зміна поколінь: і в політиці, і у владі. Бачу сильний соціальний запит, який звучить коротко: консолідація для розвитку.
У жодній із соцмереж мене поки немає, коли профілі з’являться, вони будуть верифіковані.
Народ сприймає обмін як великий успіх, як чергову перемогу. Але не слід забувати, що там залишилось ще багато наших співвітчизників.
Кожен лист із волі — це інформація, діалог, провокація на певні роздуми. Я майже всі привіз до України. Я не пам’ятаю текстів, але емоції людини, яка писала лист, пам’ятаю досі. Це показало мені, що українці мають колосальний потенціал національної солідарності.»
