Серце представника українського національного руху, політв’язня, історика, автора більш ніж 100 наукових праць, члена Об’єднання українських письменників «Слово» зупинилося 16 квітня. Валентину Яковичу щойно виповнилося 83 роки.
Народився Валентин Мороз 15 квітня 1936 року в селі Холонів, що на Волині. Закінчив історичний факультет Львівського університету імені Івана Франка, згодом — аспірантуру ЛНУ. Вчителював, викладав у педінститутах Луцька та Івано-Франківська.
Засуджений у вересні 1965 року за статтею «Антирадянська агітація і пропаганда». Чотири роки таборів відбув у Мордовії. Тоді ж написав для самвидаву свій знаменитий «Репортаж із заповідника імені Берія».
Вийшов на волю 1969 року. Вдруге заарештований через рік — у червні 1970-го. Отримав термін ув’язнення за тією ж 62-ю статтею на 14 років, що спричинило неабияку хвилю обурення і в Україні, і за її межами. Тоді на захист Мороза стали Іван Дзюба, В’ячеслав Чорновіл, Іван Світличний, Зіновія Франко та Іван Сверстюк, склавши колективного листа голові Спілки письменників УРСР Олесю Гончару.
До КДБ на захист Мороза звертався Василь Стус.
Підтримали ув’язненого також політв’язні Ірина Стасів (Калинець), Ігор Калинець, Ніна Строката, Юрій Шухевич та ін.
Термін покарання Валентина Мороза, визначений судом, — це шість років спецтюрми, три роки таборів особливо суворого режиму і п’ять років заслання з визнанням особливо небезпечним рецидивістом.
Українська інтелігенція дуже різко відреагувала на жорстокість суду і беззаконня, направивши понад чотири десятки протестів до Верховного Суду УРСР. Демонстрації протесту відбулися тоді й за кордоном — біля радянських дипломатичних установ у Канаді та США.
Ув’язнення Валентин Мороз відбував у Володимирській тюрмі. Неодноразово вдавався до голодування — і у в’язниці, і в таборах.
1979 року влада обміняла Мороза і ще чотирьох політв’язнів на двох екс-службовців ООН, засуджених у США за звинуваченням у шпигунстві. Обмін відбувся в аеропорту Нью-Йорка. Водночас Мороза та інших осіб, котрих обміняли на громадян СРСР, позбавили радянського громадянства.
Повернувся Мороз на Батьківщину 1990 року.
Був професором Українського поліграфічного інституту імені Івана Федорова та Інституту фізкультури. Також викладав у філії Української академії державного управління при Президентові України.
Автор близько тридцяти книжок.
2016 року, святкуючи 80-річчя, представив заключну книжку із трилогії «Україна у двадцятому столітті».
Громада Львова висловила щире співчуття рідним і близьким померлого. «Політв’язні — це люди, які є прикладом непоборного руху, які не стояли осторонь, а власними діями, словом обстоювали свої погляди. Саме таким був Валентин Мороз», — зазначив львівський міський голова Андрій Садовий.
Багато співчутливих слів про втрату й у соціальних мережах.
Дзвінка Мамчур-Калинець: «Людина Історії, політв’язень-символ Валентин Мороз. Вічна пам’ять».
Дмитро Походжук: «Космач сумує за цим великим чоловіком. Вічна і світла йому пам’ять».
Іра Кіщак: «Такі Великі, славні йдуть... Україно, де ж достойні їх замінити собою... На різних фронтах стати на сторожі правди, щоб славною і вільною Тебе зробити!.. Вічна пам’ять!»
Микола Мох: «Відходять у Вічність незламні патріоти, які своєю мужністю і самовідданістю, а часто-густо і власним життям створювали підвалини для здобуття Україною свободи і незалежності... Вічна пам’ять Вам і вічна слава!»
Larysa Hontaruk: «Шкода, це був світлий розум і прекрасний лектор. Земля пухом».
Микола Степанович Масинець: «Не забудемо!!! Вічна пам’ять!!»
«День» висловлює щирі співчуття родині Валентина Яковича Мороза.
