Багато років вважалося, що в Україні надлишкова чисельність медичного персоналу. Але зараз ситуація кардинально змінилася і відтік лікарів та медичних сестер із системи охорони здоров’я прискорюється зростаючими темпами. Вітчизняна медицина опинилася на порозі кадрової кризи, каже Володимир Шамрай. Кадровий «голод» відчувається не лише на первинній ланці чи в сільській місцевості, де мало хто хоче працювати, а й у високоспеціалізованих закладах третинного рівня надання медичної допомоги.
«Із Подільського регіонального центру онкології протягом 2017 року звільнилися 62 співробітники, із них 11 лікарів та 31 медична сестра. За перше півріччя 2018 року звільнилися вже 74 наших співробітники: 7 лікарів, 40 медичних сестер, 16 молодших сестер. Уже цього року заяви написали шість медичних сестер онкоцентру. Це працівники не пенсійного чи передпенсійного віку. Це молодь — амбітна, перспективна. Хтось знайшов роботу з гідною зарплатою у приватних клініках, чимало виїхали за кордон. Якщо нічого не змінювати, то ситуація буде лише погіршуватися», — зазначає головний лікар.
Офіційно в Україні не рахують лікарів, які їдуть працювати за кордон. У МОЗ статистики трудової міграції медпрацівників за кордон просто не існує. Однак нині, за різними відомостями експертів, у вітчизняних лікарнях не вистачає майже треті медичного персоналу. Так, за даними ВООЗ, кількість лікарів на 10 тис. населення в середньому в Європі становить 36, у країнах Східної Європи — 33,2. А в Україні показник забезпеченості практикуючими лікарями становить 26,5 на 10 тис. населення. За інформацією світової організації, спостерігається великий розрив у забезпеченості медичними сестрами в різних країнах. Найбільше число медсестер у Норвегії — на 10 тисяч осіб припадає 319 медсестер. Для порівняння: в Україні на 10 тисяч осіб припадає 94 медсестри.
«Якщо ситуація не зміниться, то стоси заяв «за власним бажанням» лише збільшуватимуться, а в операційних стане тихо, бо в них не буде кому оперувати. Більше того — не буде кому діагностувати. Зараз у трьох районах Вінниччини взагалі немає жодного онколога. Повноцінну ставку мають лише 14 лікарів, ще 10 онкологів обіймають свої посади за сумісництвом. Не хочу нікого ображати, але який із такого фахівця може бути онколог, якщо його основна спеціальність — гінеколог чи уролог? — ставить риторичне запитання головний лікар. — Переконаний: така тенденція не лише на Вінниччині. Тож на цю проблему має звернути увагу як держава, так і місцева влада — не завтра чи 2020 року, а вже сьогодні. Інакше кількість хворих та діагностування пухлин на пізніх етапах буде лише збільшуватися».
Володимир Шамрай переконаний: щоб утримати лікарів на місцях, потрібно дати можливість фахівцям розвиватися. Підвищити заробітну плату і не робити медиків найбільшими корупціонерами в країні. Крім того, щоб висококваліфіковані лікарі, які впевнені у собі і яких з радістю приймуть на роботу європейські клініки, залишалися працювати в Україні, необхідно забезпечити лікарні сучасним обладнанням та устаткуванням. За таких умов державні медичні заклади зможуть конкурувати з приватними клініками, а лікарі не шукатимуть підробітку в приватних чи закордонних медичних центрах.
