Учора місто Лева почало насичені та цікаві Дні «Дня», які вже понад десять років генерують та оновлюють важливі сенси в місцевому інтелектуальному просторі.
За сталою традицією, всі охочі мали змогу поспілкуватися з Ларисою Олексіївною та долучитися до повноцінного діалогу, що відбувався в антикафе «Сommuna». Присутні не рахували годин, обдумуючи цікаві, та як висловилась сама Лариса Івшина, «подекуди не популярні думки». Після понад двогодинної розмови, яку модерував випускник Літньої школи журналістики газети «День» Ярослав Назар, присутні не відчували втоми та не зважали на доволі пізній час. Всі охочі один за одним ставили питання, що їх хвилюють, насичуючись потрібними знаннями та отримуючи аргументовані відповіді.
Звичайно, задані теми були хвилюючими та надзвичайно актуальними. Лариса Олексіївна та відвідувачі заходу торкалися больових точок та так званих вивихів українського політикуму, медіапростору, суспільства, обговорили тему безвізового режиму, і нові можливості, які виникають у зв’язку з ним, і навпаки – обмеження. Не оминули й екологічних проблем сьогодення. Нижче – найцікавіші уривки у форматі «твітер» з відповідей Лариси Олексіївни на питання модератора й аудиторії.
ПРО «ЧИСТУ КРАЇНУ»
«В усіх країнах, у яких я була раніше, постійно замислювалася над тим, який смисл звідти привезти в Україну і негайно застосувати на місці. Десь вісім років тому в мене було цікаве запрошення від Міністерства закордонних справ Японії. Я могла внести якісь побажання в програму, яку мені запропонували. Вони дуже здивувалися, коли я захотіла, аби мені організували похід на… сміттєспалювальний завод. Це дало мені величезну практичну користь. Адже в Японії культ чистоти виховується з дитинства. Діти зі своїми батьками беруть участь у так званому «екологічному патрулюванні». Все починається з виховної роботи. У 4-му дітлахи класі вже організовано відвідують сміттєспалювальні заводи. Переробляючи сміття, японці продають енергію. Це бізнес, від якого з’являються кошти, наприклад, на утримання спортивного комплексу і ботанічного саду. Але все це – велика, системна робота суспільства…
Україні зараз потрібно створювати ідею чистої країни. Зараз помалу змінюється свідомість людей. Але громадяни ще не навчилися правильно вимагати, ставити на порядок денний ці питання, контролювати. Але наші люди вже готові до цього європейського стандарту. Говорити про це треба постійно. Я не втомлююся говорити, що нам надзвичайно потрібна екологічна поліція. Необхідно створити швидкий номер екологічного патрулю на зразок «012». Цією ідеєю має загорітися саме сучасна молодь. Тренд України, як держави, має бути побудований саме на екології».
ПРО ПОЛІТИЧНУ РЕАЛЬНІСТЬ
«Наші політики люблять казати, що український парламент – це зліпок суспільства. Частково це правда. Але не вся. Наші політичні реалії – це не пряме сканування суспільства, а «рентгенівський знімок» давнього «вивиху». Якщо поставити питання про час, коли саме цей вивих відбувся, то в кожного буде своя відповідь саме через те, що в нас немає спільного смислового поля. Журналісти його не створили. Це не означає, що ми маємо бути такими однодумцями, які один одному піддакують. Навпаки, ми повинні шляхом аргументації та відповідних діалогів дійти до певної згоди і зрозуміти: коли саме почалися наші проблеми, з якого саме «вивиху», і чи можна це вирішити не травматичним шляхом. Або дізнатися, що змінити це неможливо».
ПРО БЕЗВІЗ
«В українському суспільстві побутує погляд, ніби безвіз – «примочка» до всіх наших «синців» та «травм». Але крім іншого, це має дійсно серйозний психологічний ефект, бо символізує історичне повернення. Але ще не смислову суть, її ще треба створити. Те, що ми кудись поїдемо, а потім приїдемо, ще не означає, що львівські або київські проблеми вирішаться. Але може змінитися сама психологія людей, які бачили інші, не схожі світи. Головне – розуміти: з чим туди їхати та повертатися.
Щоб Європа побачила тих українців, яких вона б хотіла інтегрувати, ми самі себе повинні привести іншу форму. І потім, з цим новим знанням про світ, ми ще більше почнемо любити Україну. Побачивши проблеми інших, почнемо цінувати свій ландшафт, свої ще не зруйновані простори, свої ще не порубані дерева… Все це потрібно цінувати, і тільки тоді ми змінимо свій погляд на Україну.
Те, що я пропоную для українського суспільства, – це ідентичність та модернізація. Міцно триматися за своє, прекрасне, і, за словами класика, «чужого навчатись та свого не цуратись».
Світ хоче бачити молоде, активне покоління, яке бореться за свою країну, бере все в свої руки, і готове тут працювати.
ПРО ПАТРІОТИЗМ
«20 років керування газетою «День»– це 4 президентські терміни. Дерево «Дня» значно виросло за цей час. А що створили політики?...
Українські націоналісти – всі соціалісти, якщо говорити про нинішніх. В них немає нічого «правого». У нас немає серйозної націоналістичної партії. Тимчасом як у зараз Європі час нових націоналізмів…
Що є національним інтересом України? Раніше у нас було багато серйозних націоналістів, але питання полягає в класі освіті, рівні, біографії, вчинках… У Львові дивно говорити про не зовсім популярні речі. Я говорю про патріотів, і тут треба бути розбірливими: є патріоти розумні, а є не дуже. Є ті, хто прикриваються патріотизмом, а є ті, які про себе взагалі не говорять, але діють дуже патріотично…
Я думаю, що Україна цілком може впливати на стан справ навколо себе. Треба набратися хоробрості, бо: «Ти твориш місто – місто творить тебе». Ти твориш країну – країна створить для тебе прекрасні можливості. Ви творите Європу і вона вам відповість взаємністю»
ВРАЖЕННЯ
«ЩОБ ПРАВИЛЬНО ДОНОСИТИ СВОЇ НАЦІОНАЛЬНІ СЕНСИ, МИ МУСИМО ВЧИТИСЯ І ЩЕ РАЗ ВЧИТИСЯ»
Вікторія ПРИМАК, випускниця Літньої школи журналістики газети «День»:
– Дуже знаково, що ця зустріч із «Днем» відбулася саме в День вишиванки. Як влучно нині зазначила Лариса Олексіївна, колись вишиванка була мовою протесту, нині ж вона – мова культури. Тому, я вважаю, зараз, коли ми не тільки де-факто, але й де-юре взяли курс на Євросоюз, нам треба активно пропагувати свою надзвичайно багату культуру, власний генетичний код. А, на чому постійно наголошує редакторка газети «День».Як вдало вона зазначила сьогодні: «Безвіз – не «примочка» від «синців» і «травм». Тому, щоб виправдати усі жертви, що були покладені заради світлої європейської ідеї, треба вийти з хибної системи координат і взяти курс на освіченість. А це можливо лише за умови відвідування таких, як сьогодні, надзвичайно пізнавальних міні-уроків освіти від альтернативного ЗМІ.
«ДЕНЬ» ОРІЄНТУЄ НА ТОЙ СВІТ, ЯКИЙ НАМ ПОТРІБЕН»
Богдана ХАРКОВЕЦЬ, студентка факультету журналістики Львівського національного університету ім. Івана Франка:
– «Коли закінчиться весь цей жах?» – питання, яке хвилює не лише відомого журналіста, а і кожного пересічного українця. Сьогодні повну відповідь на таке питання дала редактор газети «День» Лариса Івшина. Ця зустріч іще раз довела важливість розумної та здорової аналітики, бо саме таку створюють журналісти на шпальтах газети «День». Вони не примушують, не насаджують ідеї, вони прогнозують і орієнтуються на той світ, який потрібен нам. Справді, ми ще не до кінця сформована країна і наявність вишиванки – далеко не ознака патріотизму. Чудова теза – колись вишиванка була мовою протесту, сьогодні повинна стати мовою культури. Країну врятує активна молодь, а не інертні маргінали. І весь цей жах закінчиться тоді, коли у маргіналів народиться бажання стати соціально активними і таки добудувати те, через що наших предків штучно знищували.
