Із вулиці Зарічної, де мешкають головні натхненники і творці цього сільського дива — Петро Степанович і Сергій Швораки, — якихось метрів двісті. Раніше там був кар’єр, з якого видобували пісок для будівництва доріг, а згодом у рукотворній ямі утворилася водойма, в якій сошичненські хлопчаки купалися, а їхні батьки ловили гарну рибу. Та не були б то наші люди, які поступово облаштували поблизу водойми, що почала висихати, стихійне сміттєзвалище. Залишки життєдіяльності сюди звозили з цілого села, щороку звалище ліквідовували, але воно знову воскресало в тих самих масштабах.
«І так нам набридло на це все дивитися, що вирішили покінчити зі сміттям раз і назавжди. Спочатку і думки не було ні про який тут острів, ні про зону відпочинку, просто хотіли прибрати», — розказує Сергій Шворак. У цьому тексті буде багато Швораків, бо половина Сошичного —Швораки, і робили сошичненський диво-острів вже згадані Петро і Сергій Швораки, Іван Шворак, Олег Шворак, Валерій Шворак, Петрук Петро, Роман Петрук, Аполоній Шевчук, Анатолій Харчук, Адам Лошик, Роман Панасюк, Володимир Шворак, всього 21 чоловік. А ще один Шворак, брат Петра Степановича, Анатолій, розмалював сільську автобусну зупинку...
Сергій Шворак каже: багато людей було потрібно не лише через великий обсяг роботи. А ще й тому приймали усіх охочих долучитися до справи на користь громади, що чим більше людей взяло б участь, то більше тих, які будуть цю місцину тепер берегти. Ідея облаштувати острів виникла випадково у Петра Степановича Шворака, коли рили ставочок. Хотіли більший, а вийшов менший, тому пустили воду по канаві навколо рукотворного острова, зробили до нього красивенний місточок, поставили альтанку, столи і лавки і неодмінно вбиральню. Усе було своє, людське: техніка, гроші... А чого острів назвали «Бора-Бора»? Бо на цьому острові у Тихому океані колись мріяв побувати Сергій Шворак. Читаєш в інтернеті про цей підвітряний острів у Тихому океані, який називають перлиною релаксації вдалині від галасливих міст, машин і промислових підприємств, де екологія не просто чиста, а практично ідеальна, вода неймовірно прозора, а пляжі — дивовижно мальовничі, і розумієш цю мрію молодості. Вона, напевне, нездійсненна, де Бора, а де Сошичне. Але для людини активної і креативної, як бачимо, нема нічого нездійсненного. Буде своя Бора-Бора у волинському селі, де також ще є первісна природа.
А сміття куди дівати? Запитала я Сергія, на що він відповів, що сьогодні і в селі нема насправді з ним проблем. Все можна здати на переробку, аби лиш не лінуватися сортувати.
