На час смерті їй виповнився 91 рік. Бабуся Лю, як із ніжністю називали її волонтери, продавала на вулицях міста квіти, щоб купити гостинців бійцям, які лікувалися в госпіталі, перебували проїздом у пункті відпочинку на Центральному залізничному вокзалі. Часто приносила квіти і на меморіал бійців АТО. Багато воїнів любили Людмилу Григорівну, як рідну бабусю. Люди, що знали її, розповідали, що останніми роками вона жила у знайомих або ночувала на вокзалі. Свого житла не мала, хоча родичі живуть в одному з сільських районів області. Ні у кого нічого для себе не просила, а на кожну копійку купувала печиво або фрукти, які несла солдатам. Коли вона потрапила до лікарні з інсультом, волонтерська родина Дніпра зробила все можливе, аби бабуся Лю одужала. Але, на жаль, Людмила Григорівна померла.
«Ми познайомилися з бабусею Лю 2014-го. Її знав кожен волонтер у штабі та госпіталі, кожен воїн і волонтер пункту «Вокзал-Дніпро». Це була маленька жінка з величезним серцем! Важко казати про бабусю Лю в минулому часі. Перестало битися її велике і добре серце», — написала в соцмережі волонтер Світлана Свердличенко. «Всі останні роки свого життя вона присвятила допомозі українським воїнам, які захищають кордони нашої країни. Людмила Григорівна пережила і Голодомор, і Другу світову війну. 2014-го вона однією з перших допомагала пораненим у госпіталі ім. Мечникова, возила гарячі обіди та продукти. Одна мрія залишилася у неї нездійсненою — вона так і не встигла з’їздити на фронт. Жінка віддавала всі свої матеріальні запаси на користь армії», — написав у «Фейсбук» Сергій Сердюк. «Вона була неймовірною! Дякуємо, що була в нашому житті! Спочивай з миром, Українко! Хороша була жінка. Маленька, але з величезним серцем, усе, що заробляла, несла бійцям. Нехай їй буде м’яко і тепло на небі», — такі відгуки залишили мешканці Дніпра. Прощання з бабусею Лю відбулося біля моргу обласної лікарні ім. Мечникова. Поховали її в селі Ясне.
