Проект під назвою «Незламні духом» створила шістнадцятирічна донька загиблого на сході України добровольця Володимира Ложешнікова — Дар’я. Дівчина нещодавно перемогла у конкурсі на кращий проект меморіалу загиблим героям-черкащанам, серед яких її батько — боєць Нацгвардії України батальйону «Донбас». Міська комісія більшістю голосів підтримала саме її пропозицію. Відтак меморіальний комплекс пам’яті учасників АТО запланували розташувати на площі Слави біля вулиці Хрещатик у Черкасах.
До розгляду комісії пропонувались три варіанти меморіалу скульптора Владислава Димйона, пропозиції Романа Турецького, Миколи Дзеціни, втім найбільше вразив саме проект меморіалу Дар’ї.
Меморіал за задумом дівчини складатиметься з трьох окремих скульптур, які пов’язані в єдину композицію. На передньому плані стоїть «Воїн-захисник». Це — збірний образ сучасного воїна в повній екіпіровці. Його обличчя частково закрите балаклавою — це може бути і юнак, і дорослий чоловік. Мати побачить в ньому сина, дружина — чоловіка, діти — батька.
За його спиною Дар’я запропонувала встановити скульптуру «Древо життя» як символ безсмертя, нескінченного життя. Поруч із «Древом» — дві стели червоного каменю. На трьох їхніх зовнішніх сторонах викарбувані імена воїнів, загиблих черкащан, які віддали своє життя за сучасну Україну.
По інший бік дерева, згідно з проектом дівчини, — ще одна скульптура «Воїна з мечем». Одягнений у військову форму, спирається на меч — це символ народу ,втягнутого у війну за незалежність,я кий готовий захищатися. Такий опис концепції дівчина зачитала перед присутніми членами комісії.
Дар’я п’ятий рік навчається у художній школі м. Д. Нарбута. Мама стверджує, що почала малювати відтоді, як почала ходити. «Спочатку був Дар’їн ескіз. Ми показали його мамі загиблого полковника В’ячеслава Галви Олені Всеволодівні, вона в свою чергу — іншим сім’ям загиблих учасників АТО. Всім дуже припав до душі, й вони вирішили: обов’язково потрібно показати цю ідею, цей варіант меморіалу. Даша сором’язлива дівчина, але коли сказали, що має самостійно його представляти на рівні з іншими фахівцями — учасниками конкурсу, вона пішла його захищати, це мене вразило», — розповідає мама дівчини Олена Ложешнікова. Тому й переживали за неї, адже досвіду із представлення подібних проектів у неї не було.
Олена Герасимівна зазначає: насамперед важливо, що збережеться пам’ять про всіх наших захисників. Свого ж батька Даша пригадує як дуже добру, чуйну людину, до якої тягнулись інші. «Героїзм кожного — це особистий героїзм. Але всі вони герої лише тому, що прийняли для себе це рішення, наважились і пішли захищати Україну. Він щиро переймався, коли були перші втрати, особливо молодих хлопців. Вважав, що на схід мають йти більш досвідчені люди, а не молоді хлопці, які навіть не служили в армії», — пригадує пані Олена.
