У багатьох містах України батьки, діти та освітяни виходять на акції проти безальтернативної дистанційної освіти. Учасники наголошують: вони не проти самої форми навчання, адже для багатьох дітей вона справді потрібна. Але є й ті, кому навчання за комп’ютером не підходить узагалі, а їхні результати — стрімко падають. Окрім того, для більшості школярів важлива жива комунікація з вчителем та однолітками. Тому учасники протестів категорично проти того, щоб з вересня навчання виглядало так само як і цієї весни.
У місті Марганець ця акція відзначилася цікавим флешмобом. Батьки, які заздалегідь дізнавалися про акцію, але не могли взяти у ній участь, залишали організаторам своє взуття. Під час акції залишені пари виставили на сходах місцевої мерії, щоб продемонструвати, що хоч не всі можуть взяти участь у протесті, але проблема стосується багатьох.
Одна з організаторів акції у Марганці Олена Земненко — мама-вихователь дитячого будинку сімейного типу. У їхній родині — 10 дітей, семеро з яких — школярі. Хоч і намагалася всіляко допомагати дітям, але минулий семестр пройшов складно.
«У нас троє дітей — третьокласники. — розповідає Олена. — Всі вони хотіли одночасно комунікувати з вчителем, а дистанційні уроки такої можливості не дають. Один з наших синів дуже любить математику, йому подобається і сам предмет і підхід вчителя, який його викладає. Від мене він не сприймав пояснення матеріалу, а робота з вчителем через той же Zoom принципово відрізняється від реальної. Трапляється, що гальмує інтернет, вчитель може пропустити питання від учня у загальному чаті. Деякі питання лишаються взагалі без відповідей, а знайти їх батькам буває складно. Окрім того, оскільки у нас багато школярів, уроки часто перетиналися і організувати процес зручним для всіх було складно. Тому для нашої родини ця форма не підходить».
Інша учасниця акції Юлія Бонд разом з дочкою Джесікою вже мала досвід віддаленого навчання раніше. Вони багато подорожували, і протягом року дівчинка дистанційно навчалася у Міжнародній українській школі. Ще тоді Юлія зрозуміла — така форма не для них.
«Це була одна з причин, чому ми повернулися до України. Джесіка хотіла живого навчання, спілкування з однолітками. Засвоєння матеріалу дистанційно проходило зовсім не так, як вживу. Тому я хочу, щоб вона мала змогу навчатися аудиторно. Вона переходить у четвертий клас, а для дітей молодшої школи дистанційна освіта взагалі показала низьку ефективність, — додає Юлія. — Цього року до першого класу піде мій молодший син, для мене надзвичайно важливо, щоб і він мав змогу познайомитися зі школою наживо».
Зараз урядовці запевняють, що з першого вересня живе навчання у школах продовжиться, а місцеві відділи освіти звітують про готовність до навчального року. Батьки ж подібними акціями демонструють, що тримають це питання під контролем.
