Днями у Києві представили документальний фільм «Голод до правди» франко-американського режисера і продюсера Андрія Ткача. У стрічці розповідається історія Ріа Клайман, канадської журналістки, яка чотири роки працювала у Радянському Союзі, доки спецслужби не вигнали її з СРСР як «буржуазну порушницю спокою». 1932-го Ріа проїхала українськими селами, де лютував голод, і — головне — потім правдиво описала це у своїх репортажах. Ця історія переплітається з розповіддю про Сергія Глондаря, військовослужбовця Збройних сил України, який понад два роки перебуває у полоні «ДНР». Так Андрій Ткач унаочнює спадкоємність російських керманичів у прагненні знищити вільну Україну (більше — у матеріалі «Нестримний «Голод до правди», №83-84 «Дня» за 19—20 травня цього року).
Людей на показі було небагато, але резонанс є. Народний депутат, голова комітету Верховної Ради у закордонних справах Ганна Гопко ініціювала звернення до голови Києва Віталія Кличка з проханням розглянути питання щодо ініціювання заходів з вшанування пам’яті Ріа Клайман. А також — щодо популяризації її внеску у висвітлення реалій життя українського народу в Радянському Союзі. Про це Ганна Гопко написала на своїй Facebook-сторінці. До речі, приємно, що у зверненні є посилання на матеріал «Дня», де розповідається про фільм. Звернення підписали близько 20 парламентаріїв.
У коментарі до допису Ганни Гопко головний редактор «Дня» Лариса Івшина зауважила, що київській владі також варто було б популяризувати доробок Гарета Джонса і Джеймса Мейса, «якщо ці імена їм щось кажуть». Адже і Гарет Джонс, і Джеймс Мейс теж свого часу вперто писали правду про геноцид українців у 1932 — 1933 роках — попри непопулярність теми і нерозуміння оточуючих. Чи знає про них більшість депутатів Київради, справді викликає сумніви. Проте ми й надалі будемо розповідати про таких «голодних до правди» особистостей. А приклад розумної реакції на це у влади є.
