Фраза «вони всі помруть» з уст заступника міністра охорони здоров’я Олександра Лінчевського шокувала українців, особливо тих, хто має тяжкі хвороби і потребує дорогого лікування за кордоном. У Міністерстві охорони здоров’я уже встигли вибачитися за емоційність члена своєї команди і пояснили, що слова вирвані з контексту й неправильно тлумачаться медіа та громадянами.
Контекст такий: Олександр Лінчевський мав розмову в Рахунковій палаті України щодо аудиту програми «Лікування українців за кордоном». Рахункова палата визнала цю програму неефективною, зокрема, що кошти, надані на неї з бюджету, використовуються неекономно, а програма має невисокі результати. Заступник міністра, коментуючи ці зауваження, пояснив, що дійсно, чверть пацієнтів, які пройшли лікування за кордоном, помирають.
«Це рак. Вони всі помруть, без варіантів. І ефективність цієї програми є нуль відсотків. Трансплантація нирки, серця не продовжує життя невизначено довго. Ми даємо шанс людині пожити ще трішки, трішки довше», — саме ці висловлювання заступника міністра найбільше збентежили українців. Дехто зауважив, що після такого чиновник має подати у відставку, — колеги Лінчевського нарікали, що це сталося через властиве йому вживання «міцних слівець» чи непрофесіоналізм.
До речі, повна стенограма його промови у Рахунковій палаті оприлюднена на фейсбук-сторінці голови парламентського комітету з питань охорони здоров’я Ольги Богомолець. Саме на її запит Рахункова палата надіслала цю стенограму. Тож запальність Лінчевського стала ще одним приводом для комітету встромляти палиці в колеса МОЗ, бо досі вони не порозумілися щодо моделі медреформи.
Думати про ефект, який можуть справити ті чи інші слова, — необхідність для посадовця високого рівня. Власне, якби Олександр Лінчевський не обіймав таку посаду, якби не працював у відомстві, яке здійснює медичну реформу, кардинально змінюючи механізм співпраці лікарів та пацієнтів і викликаючи цим спротив багатьох, на такі різкі висловлювання мало хто звернув би увагу.
Зауважмо, за останні два тижні це вже другий конфуз, коли МОЗ доводиться вибачатися за слова своїх посадовців. «День» писав, як слова генерального директора Центру громадського здоров’я МОЗ Володимира Курпіти про збіги у смертях дітей з проведенням щеплень журналісти подали так, що смерті були спричинені виключно вакцинацією. Мінздоров’я виправдовувалося, що всі не так це зрозуміли. Певно, час у міністерстві проводити курси комунікації з громадянами, щоб чиновники не казали таких двозначностей, підсилюючи неприйняття медреформи.
Інший контекст цього спічу — програма лікування тяжкохворих українців за кордоном. У МОЗ кажуть, що сьогодні програма працює краще, ніж раніше. «За останні два роки відправлено на лікування у півтора раза більше пацієнтів, ніж за попередні шість років разом узяті. Перебування пацієнтів у черзі скоротилося з року до місяців, іноді тижнів. Формується мережа перевірених і надійних світових клінік-партнерів, з якими здійснюється системна співпраця. Шанс на подовження життя отримують більше ніж 75% пацієнтів», — розповідають у міністерстві.
Але ще більших результатів лікування можна було б досягати, якби Україна розвивала власну трансплантологію, бо більшість хворих їдуть за кордон саме на операції з пересадки органів. І про це теж говорив Лінчевський у Рахунковій палаті. Загалом у своїй промові він порушив багато тем, про які мало згадують, зокрема, як саме розподіляти державні кошти між хворими громадянами.
«Команда МОЗ уповноважена та відповідальна за виконання реформ, так що потрібно ставитися до її членів як до відповідальних осіб, — коментує Отто СТОЙКА, головний лікар Київського міського центру здоров’я. — Це люди нової формації, які здійснюють реформу. Але все це виводиться у площину грошей, бюджету й підрахунку, бо чиновники якраз і повинні все розраховувати. Давно йдеться про те, що в нас немає обрахунків медичної послуги. У Києві лікування пневмонії може відрізнятися у 20 разів. А це нагальна потреба часу — все вирахувати, щоб не було так, як сьогодні, що хворий у стресі від хвороби і думає, у скільки обійдеться йому лікування, а лікар розмірковує передусім про те, чи отримає винагороду, тобто стосунки нецивілізовані та несучасні. А напруженість із цього приводу в суспільстві — тому, що люди давно не довіряють ніяким реформам. Тому це був ще один привід зачепитися. Я вважаю, що Лінчевського схопили за язик. Сподіваюся, це справді була розмова у вузькому професійному середовищі, але все це варто перевести у конструктивне русло. Про це ще говорив екс-міністр охорони здоров’я Микола Поліщук: давайте не відправляти за кордон тяжкохворих, а розвивати таке лікування у нас. Це цинічно звучить, коли кажуть про обрахунки, але держава повинна це робити».
