«Захоплива виставка! Ми вам дякуємо за ці емоції»
«Виставка видатних фотохудожників сучасності! Слава Україні й вам слава! Ви герої. Володимир Душейко»
«Прекрасна виставка. Дякую газеті «День» за чудові емоції та гарні спогади. Вітаю газету «День» з річницею, буду чекати наступної. Данилко А. Р., Київ, 20 років»
«Щира подяка за змістовну фотовиставку, яку переглянули з задоволенням. Творчої наснаги всім авторам та організаторам цієї виставки! Кияни «осіннього» віку»
«Щиро вдячні. Сім’я Садових. Червоноград – Бобринець»
«Дякую за фотовиставку. Чудові світлини, і через них проглядається наша історія»
«Два дні відвідували бієнале «Дня» разом з онукою 3,5 роки. Ані їй, ані мені не стало нудно. Тобто фотовиставка – універсальна. Бажаю улюбленій газеті та фотографам великого натхнення! Окрема подяка – Зої Шу за цикл «Цілісність» та за Катерину Хом’як, що їй «перехотілося плакати». З повагою Ольга Рассадіна, колишня співробітниця газети»
«Дякуємо «Дню» за непохитність і силу духу. Вірність традиції фотовиставки – знак добра і надії. До зустрічі! Наталія Демиденко, Ніна Загданська».
Такі і багато подібних вражень від людей дуже різних професій, інтересів, віку та статусу ми почули наживо та прочитали в книзі відгуків за фактично місяць роботи Фотовиставки газети «День» у Києві (щиро дякуємо нашим партнерам – «Українському дому» та його директорці Ользі Вієру за надану можливість). Нагадаємо, в експозиції були представлені майже 300 найкращих робіт ХХIII Міжнародного фотоконкурсу нашої газети за 2020 - 2021 роки, розділ The best of the best за всі роки існування фотозмагання (і навіть ширше, чимало відвідувачів відчули його як зріз нашої новітньої історії з моменту відновлення незалежності), а також розділ, присвячений пам’яті видатного державника Євгена Марчука. Усі вони, як вдалося нам відчути через спілкування з відвідувачами, стали широким полем для серйозних роздумів і про використані та невикористані історичні шанси нашого народу, і про зростання нашого соціуму та деградацію політикуму, і про те, як саме розвиток зробити суспільним трендом і як вивести на авансцену інформаційного простору саме тих справжніх героїв війни й тилу, що їх представили на своїх світлинах численні фотомайстри. До речі, останні також продовжують ділитися враженнями.
«ІМІДЖ УКРАЇНИ – ЦЕ НАША БЕЗПЕКА, ЗАХИСТ ВІД ВТОРГНЕННЯ РОСІЇ»
Володарі головних нагород фотовиставки не змогли бути на її урочистому відкритті, тож оглянули її пізніше. Нагадаємо, Приз призів «Золотий День» – а саме 20 грамів золота від львівського BANKHOTEL та його інвестора В’ячеслава Юткіна отримав кореспондент, фотограф, засновник медіа, присвяченого висвітленню російсько-української війни для західних медіа Donbas Frontliner, Андрій ДУБЧАК.
«Я вражений своєю перемогою – Приз призів! – каже пан Андрій «Дню». – Рідко беру участь у конкурсах – це лише третій. Це трапилось досить-таки випадково, але в усіх трьох конкурсах я виборов «золото». Грамота – це імідж, він дозволяє рухатись далі. Маючи нагороди, ти можеш потім втілювати власні проєкти, як-от Donbas Frontliner. З таким іміджем тобі йдуть назустріч, допомагають і фонди, і звичайні люди, тому що бачать, що твоя робота не даремна. Але я приємно вражений, що тут справді отримав перше матеріальне заохочення. Двадцять грамів золота – для мене це багато, це великі гроші. Дуже дякую за цей приз!»
Дубчак Андрій
Високо оцінив Андрій Дубчак і роботи колег в експозиції: «Є чудові приклади фотографій – як, навіть не промовляючи жодного слова, можна сказати про сутність того, що відбувається. Деякі знімки вражають, деякі сумні, деякі смішні, як-от «Хто чий вирок» з Порошенком і Зеленським – це фотографія, яка краща, ніж тисяча слів».
«Фотографія – це дуже важливо на міжнародній арені, тому що за кордоном люди сприймають інші країни в основному через фотографію. Не через відео, не через текст. Тому якщо Україна буде гідно представлена в іноземних фотобанках, на іноземних сайтах, навіть будь-яка новина з фото дуже важлива, тому що це імідж України. А імідж України – це наша безпека, захист від вторгнення Росії», – переконаний засновник Donbas Frontliner.
«ЛЮДИ МАЮТЬ БАЧИТИ ВСЕ, ЩО МИ ПРОЖИВАЄМО ЗАРАЗ»
Відомий своїми гострими репортажними роботами в Україні та за кордоном фотограф Євген МАЛОЛЄТКА отримав Гран-прі фотоконкурсу в розмірі 30 тисяч гривень від агрофірми «Ольгопіль» та її очільника Павла Каленича. В експозиції представлено чимало його робіт – і з протестів у Білорусі, і подій у Нагорному Карабасі, гран-прі ж здобула серія «Весна 2020 року. Західна Україна».
«Дякую газеті «День» за те, що я отримав визнання, а мої роботи відзначені на фотоконкурсі, – каже Євген. – Я вже більш як десять років беру участь у вашому конкурсі та неодноразово отримував призи. Фотоконкурси, особливо той, який проводить газета «День», дуже важливі. Це дуже хороший майданчик, щоб представити свої роботи, показати їх глядачам. Тут зовсім інший погляд, соціальні портрети та фото, які дуже мало публікують у медіа. Ця виставка – дуже хороший майданчик для того, щоб показати українцям, що відбувається в нашій країні».
«Для мене серія робіт з Західної України показова, – ділиться фотокореспондент. – Усі можуть побачити вулицю, а те, що відбувається в лікарнях, – за зачиненими дверима, це бачать тільки медики та пацієнти, сторонніх туди не пускають. Потрапити туди та документувати такі події було привілеєм для мене – мені надали таку можливість як лікарі, так і пацієнти».
Малолєтка Євген
«На жаль, уже понад сто тисяч людей в Україні померло від ковіду, більш як три мільйони було інфіковано. Це був великий виклик для медицини. Коронавірус привернув увагу до медицини так само як на військових звернули увагу після початку війни. Тепер медикам приділяють більше уваги, до них дослухаються, статус лікаря, медпрацівника став підійматися в очах людей», – вважає Євген Малолєтка.
«У цій серії робіт – початок, перший рік пандемії. Тут показано частково трагічні події, адже йдеться й про смерті людей, яких убив коронавірус. Ось ця жінка померла від вірусу, а ось ця жінка, Ніна, похована поряд з лікарем Іваном Венжиновичем, – показує Євген на фото. – Він її лікував і поховані вони поряд. Почаїв – не невелике містечко. Іван після третього випадку коронавірусу помер, у нього відірвався тромб. Це була велика трагедія для всього колективу лікарні, для міста і навіть для мене, ми зробили Івана відомим, цей знімок був на соціальній рекламі по всій країні. В Івана залишилися дружина та діти. Ми сподіваємося, що ці фотографії залишаться документом в історії. На жаль, поки ми не бачимо кінця епідемії, зараз помирають по 200 людей на день…»
«На виставці представлено величезну кількість робіт як провідних українських фотографів, так і початківців. Тут щоденна картина, яку бачать українці – і політичні події, і щоденні, і події з фронту, – ділиться фотокор враженням від експозиції. – Є гарна серія Зої Шу з пораненими бійцями, які живуть з травмою. Ці серії мають бути показані людям, щоб вони бачили, яку трагедію принесла війна. Тут є і пандемія та різні соціальні лиха – все, що ми проживаємо зараз».
«ОДИН КОЗАК…» ЗНАЙШОВСЯ!
За час роботи виставки ми вже чимало розповіли історій світлин та їхніх авторів. І ось днями нас знайшла ще одна. На фотовиставці представлені роботи неодноразового учасника наших фотоконкурсів Станіслава Козлюка, й одна з них, що називається «Один козак…» (протест проти концерту російського репера Басти), – отримала нагороду від парку «Київська Русь». На ній у натовпі зображений хлопець з невеличким плакатом, на якому написано «Крим – Україна» і намальована кримськотатарська тамга. На відміну від багатьох інших, хлопець на фото дотримується антикоронавірусних обмежень, тож він у масці. Але це не завадило його рідним, а саме дядькові, а тоді й мамі, які першими з родини відвідали фотовиставку «Дня», впізнати на світлині свого Максима. Отже, це Максим КУДРЯШОВ – молодий киянин, який, звісно, потім і сам сходив на виставку.
Козлюк Станіслав - Один козак... (протест проти концерта російського репера Басти)
Ми поспілкувалися з Максимом про його громадянський вчинок, зафіксований Святославом Козлюком, і про враження від фотовиставки.
Отже, яким Максим пригадує той день? «Це було, здається, 26 червня. Було навдивовижу багато люду, як гирло річки – йдуть і йдуть на концерт репера Басти. Про цю акцію я дізнався від друзів, прийшов з ними. До речі, там ще були плакатики, і більші за мій. На цьому фото біля мене якраз є мої знайомі. Ми також скандували. Під час акції довелося навіть почути вислови на кшталт «Я и за Россию, и за Украину, что в этом плохого?!» Це сказала дівчина років 20… Ще був один «чудик», який причепився до когось з наших з запитанням: ти їси ковбасу? І коли дочекався відповіді «так», сказав: «От щоб ти знав, плівки для ковбаси роблять усі в Росії. Тому ти теж спонсор війни!» Мій друг тоді сказав, що це й показує споживацьку суть – він не розрізняє, що йде на концерт і віддає за квиток значно більше, ніж за ті плівки, хоча навряд чи сказане правда».
«Було приємно не боятися виступити публічно, я був у колі однодумців, відчував, що правда за нами. І також це безцінний досвід – побачити, які люди живуть поруч з нами», – пригадує свої відчуття Максим.
«На виставку прийшов, бо мама покликала, а вона дізналася від брата. Каже: «Я впізнала тебе на фото, там підпис до нього з двох слів». Каже, що якось оптимістично назвали. Я ж знаю, що там на плакаті було написано Крим – Україна. Думаю, мабуть, фото назвали «вже скоро» чи щось подібне. Аж ні – там написано «Один козак…». Думаю: чому це один? Але гаразд, – усміхається хлопець і переходить до емоцій, викликаних виставкою «Дня»: – Виставка насправді вражає. Мені здається, варто було б, якби можна так, щоб вона експонувалася весь рік як нагадування про важливі події. Мене дуже вразив саме малий зал, де представлена й світлина зі мною. Бо ти заходиш та одразу бачиш очі лікарів ужгородської лікарні (серія робіт Сергія Гудака «У ковідному відділенні Центру легеневих хвороб». – Ред.) Роботи, де представлений макросвіт і птахи я побачив уже під кінець, вони теж класні. Ще вразила серія «Цілісність» Зої Шу, з дитячих робіт – фото велосипеда в польоті (світлина Катерини Волощук «За покликом вітру». – Ред.). Ще стало цікаво, як Михайло Марків зняв фото «Якби я був султан» – що це за подія була? І також вразило фото Сергія Мірошника «Кам’яний птах», цікаво, де це знято? А крім того, мене дуже вразили чорно-білі фото з початку 90-х років, особливо «Луганчанка» Юрія Хромушина 1995 року».
Для автора ж світлини у тій зйомці не було нічого надзвичайного. «Це була акція протесту проти виступу Басти й народу було небагато, треба було знайти якусь картинку. Я побачив людину, що тримає плакат «Крим» посеред натовпу, який іде на цей концерт, і в цей момент натис кнопку. Там майже не було людей на акції. Побачив – натис», – коротко описує Станіслав КОЗЛЮК.
***
Насамкінець – ще кілька штрихів з книги відгуків Фотовиставки «Дня»:
«Сподобалося все – од мікросвіту до макропереживань. Дякую всім фотографам. Ви таланти. Спасибі Є. Марчуку за те, що він був. Спасибі Л. Івшиній. Ваша газета зробила мене патріотом. Сумська обл., селище Липова Долина, Любов Подплетько»
«Дуже потужна глибока, насичена сенсами виставка. Лаконічна та водночас багатошарова історія нашого українського буття й становлення. Кожна світлина – важливий урок. Дякую Ларисі Олексіївні та команді «Дня» за цю колосальну роботу. З повагою та теплом Андріана Біла» (нагадаємо, Андріана – випускниця Літньої школи журналістики «Дня»-2018).
Ще раз дякуємо всім, хто долучився та зробив можливим і проведення фотоконкурсу, й нагородження численними призами його учасників, і експонування найкращих світлин в одному з найкращих залів України. Ми сподіваємося на партнерську підтримку фотовиставки «живими силами» в українських регіонах. Цей проєкт «Дня» – саме те, що об’єднує і «тонізує» наше суспільство. Тож приємно, що перше запрошення нам уже надійшло – з Дніпра!
