Чистенька і доглянута фронтова Горлівка продовжує приголомшувати світ своїми реаліті-шоу.
Напередодні Дня шахтаря, який уже декілька років тут поєднується з Днем міста, вулиці виметені, бордюри підбілені, все сміття біля будинків і шкіл, які потрапили під обстріл 25 серпня, – прибране. Прибирали дружно та енергійно всі жителі разом із комунальниками, лаючи при цьому «укропів» останніми словами.
Начальник відділу освіти Марина Полубан, оглядаючи напівзруйновану школу № 14, твердо і суворо сказала на камеру «рідного» деенерівського каналу приблизно так: якщо ВОНИ думають, що зірвуть початок навчального року – не діждуться, діти доки повчаться в інших школах, а ми все відремонтуємо за місяць; так, половина шкіл і дитячих садів мають пошкодження, але ми – відремонтуємо!
І відремонтують! Незважаючи ні на що. На зло тому ж «укропу». Бо повірити, що обстрілювали місто зовсім не українські війська, а свої ж «захисники», для пані Полубан абсолютно неможливо. Навіть якщо факти говорять зовсім про інше: обстріл же вівся з північного сходу, і з 120-міліметрових гармат, дальність яких до семи кілометрів, тобто - сто відсотків з території окупованого міста. Як можна повірити, що однією рукою «захисники» місто обстрілюють, а іншою – дбайливо допомагають ремонтувати, аби завтра знову обстрілювати.
Прибирали місто перед святом і шахтарі.
Прибирали зі сльозами на очах. Бо жодна шахта в місті більше не працює і шансів, що запрацює, – жодних. Знаючі люди розповіли, що на урочисті збори шахтарі теж ішли зі сльозами на очах, бо розуміли: це, швидше за все, останні такі ось збори. Йшли навіть не тому, що їх змусили, не для втіхи нинішнього «керівництва» міста і не для його підтримки, а тим більше – з вдячності. Йшли для того, щоб востаннє посидіти всім разом поруч із нагородами на грудях і тугою в серці... Так, «смотрящий»-голова красиво сказав їм з красивої трибуни в красивій залі, що він постарається зробити все, що від нього залежить, аби врятувати хоч одну шахту, але що від нього залежить? Що взагалі залежить від тих, хто скромно сидів у третьому ряду справа, без посмішок і святкового настрою: старі співробітники «нової» адміністрації вмираючого міста «молодої республіки»? Люди, на яких в Україні (з достовірних джерел!) заведено кримінальні справи і яких при спробі виїзду з Горлівки чекає доля пана Черкаса.
А «Молода республіка» - танцювала.
«Молода республіка» - це нова громадська молодіжна організація «ДНР». Красиві, оптимістичні й енергійні парубки і дівчата знялися у зворушливому ролику до Дня міста. Гроші на кепки і майки з новою символікою у організаторів знайшлися. Знайшлися, вочевидь, і слова для молоді, яку переконали, що вони і молодці, і патріоти, і будівельники нового життя! На це теж неможливо дивитися без щему в грудях…
У переддень свята відбувся навіть футбольний турнір на кубок міста: перемогла команда «Стіролівців». Ще б: вони не такі голодні, як інші, бо пан Фірташ своїх співробітників доки без зарплати (хоча й урізаної!) не залишає.
Але головне шоу, звичайно ж, розгорнулося в неділю на площі Леніна біля виконкому. Такого Горлівка ще справді не бачила: бойовики влаштували інтерактивну «операцію з захоплення ДРГ».
Зі стріляниною!
На танках!
Ну, це не важливо, що кількома днями раніше «голова» скаржився: доріг у місті немає, бо 20 років ніхто їх не робив, а тепер і ми танками роз'їздили, а «укрофашисти» обстрілом взагалі добили. У свято танки на крихких плитах і гарячому асфальті – це можна, бо все одно вже доріг немає, а людям потрібна розвага.
І люди – розважалися на повну. Їм дали і поїздити на броні, і постріляти з автомата, і сфоткатись із «героями». І дітки фоткались на довгу пам'ять, аби не забути про дивний революційний досвід повернення в «старі добрі радянські часи»!
«Ось як треба День шахтаря відзначати, - пишуть у мережі, - а у нас хунта виставила батути всілякі, кульки, морозиво дітям, концерт з феєрверком: карателі однозначно!»
Просунутий деенерівський блогер Єгор Воронов, він же Тимур Марченко, переконує своїх чисельних прихильників, що посмішок і позитиву в Горлівці було море.
Площа була повна люду. Приблизно тисячі три-чотири. Ну, так, за оцінками тієї ж старо-нової адміністрації, людей у місті до 200 тисяч. Ну, так, і в районах на свято вийшли по тисячі прихильників «ДНР». Ну, нехай всього – тисяч десять і пораділи.
А решта?
Решта сиділи вдома і з тугою дивилися на те, що відбувається.
«Це схоже на похорони, - скаржиться шкільний друг, - небіжчик побував у хорошого косметолога, труна багато прикрашена, родичам наказано не плакати, а танцювати і сміятися! Музика знову ж таки... Але, розумієш, – шахти поховані, а це означає, що місто поховане теж! Просто смерть його буде не швидкою, а довгою і болісною!»
...Довгою і болісною.
Такою ж, яка наздогнала одного з активних прибічників «ДНР» Валерія Отченка, тіло якого знайшли на звалищі зі слідами тортур. Свої ж і постаралися, упевнені деякі горлівчани, бо не поділили чи то владу, чи то гроші, чи то знав цей громадянин надто багато.
А може, і ще страшніше. Бо стара Росія ось завагалася, чи вистачить у неї засобів безкоштовно опалювати військову нову Росію цієї зими: у великій і могутній країні – велика і могутня криза.
Але надія у деенерівських оптимістів ще не вмерла: їм передали свій гарячий (пожежно-вогнестрільний!) братський привіт бойові буряти Путіна. Ці браві хлопці попри те, що їхня батьківщина у вогні, не збираються залишати горлівчан напризволяще, про що й повідомляють радісно у своїх роликах, знятих на бурятські імпортозамінні мобілки!
