Якби не війна, напевне, жодна така картина, якою милуватимуться віднині десь у США чи Австралії, ніколи б не покинула стіни рідного дому на волинському Поліссі. Нині ж волонтерам із містечка Шацьк приносять навіть експонати, яким місце у музеї. Волонтер Катерина Бондаренко каже, що із села Ростань, на самісінькому кордоні з Білоруссю, їм принесли рушник, вишитий ще у 1929 році, причому добре збережений, з оригінальною поліською вишивкою. Люди нічого не шкодують, коли дізнаються, що їхню старовинну вишивку або поміняють на медикаменти, або продадуть на аукціоні з тією ж метою.
Найперше сама Катя винесла з дому все, що могла, коли мобілізували її брата. І свої весільні рушники, і доччину вишиванку. І бабусине домоткане покривало... Бо крім того, що хотілося дати братові на фронт засоби для порятунку на випадок поранення, хотіла допомогти аптечками й іншим хлопцям. Нині шацькі волонтери стараються, аби кожен мобілізований з їхнього району (або доброволець) таки мали при собі аптечку з усім необхідним і найкращим. Отож і збирають по селах старі вишиванки. В однієї бабусі на горищі знайшли справжні скарби... Попитом у покупців користуються не тільки старі вишиті речі, а взагалі речі автентичні, ручної роботи. Тож майстриня з Шацька Людмила Максимчук виготовила дуже гарні ляльки-мотанки, які також поміняли на аптечки. Людмила Гуменчук, дружина місцевого міліціонера, який також був на сході, вишила бісером картину. Приносять люди й вишиті ікони, і давні рушники. І кожна така самобутня річ — це ще одна упаковка препарату, який комусь допоможе вижити.
