Нещодавно українці вшановували перші роковини відходу у вічність колишнього глави УГКЦ — Блаженнішого Любомира Гузара. Він був одним із найвизначніших і найбільш поважних моральних авторитетів останніх десятиліть не тільки для греко-католиків, а й для вірян інших конфесій та людей, далеких від релігії. Кардинала Любомира Гузара називали великим князем церкви, проповідником, духовним батьком нації та людиною-епохою. Однак для декого він завжди залишався вуйком Любком...
«День» поспілкувався з племінницею і похресницею Блаженнішого Любомира — Марією Рипан, яка постійно проживає у Торонто, але часто приїздить в Україну заради дослідження родоводу Гузарів та поширення все нових і нових фактів про життя Блаженнішого. Цього року пані Марія їздить містами України з презентацією нової книги — «Найдорожча Мамусю!» (листування о.Любомира Гузара з матір’ю), що була вперше представлена на цьогорічному київському «Книжковому арсеналі». Листувався Блаженніший з матір’ю Ростиславою та сестрою Мартою протягом багатьох років (1975 — 1976 і 1985 — 1992 рр.), на які припало чимало доленосних подій у житті українського народу та Української Греко-Католицької церкви. Тож у листах до рідних владика показує своє бачення цих історичних подій, дає їм оцінки і, крім того, розкриває свій внутрішній світ не тільки як церковного діяча, а й як людини.
МАРІЯ РИПАН ІЗ БЛАЖЕННІШИМ ГУЗАРОМ
«ЙОГО СТАВЛЕННЯ ДО РОДИНИ БУЛО СВЯТИМ»
— За дорученням Блаженнішого Любомира Гузара ви відновлювали генеалогію роду, навіть відкривали деякі сторінки, які для нього самого були маловідомими. Кого він найбільше згадував, шанував, на кого з родичів був схожий?
— Він дуже шанував свого батька Ярослава. Особливо любив розказувати про татів звичай на Різдво згадувати, у яких куточках світу побували члени родини Гузарів. А, повірте мені, відвідали вони силу-силенну місць. Пам’ятав вуйко про діда Лева, який довгі роки був нотаріусом у Галичі. На жаль, Любко його не знав особисто, адже народився за десять років після смерті діда, але багато чув про нього від свого батька. Тепло згадував і свого іншого діда — отця Луку Демчука, який був парохом у Кальному, де народилася мати Любка. Взагалі вуйко знав все про всіх, його ставлення до родини було святим. Він завжди відав, хто де знаходиться, хто одружився, помер чи народився. І всі матеріали про наш рід, що я маю зараз, то — завдяки вуйку. Моя бабця почала досліджувати наш родовід, але Любко теж цим цікавився, доповнював і міг більше розказати зі свого боку, бо ж крутився в інших колах. Якщо люди хотіли передати якусь інформацію про Гузарів, вуйко одразу направляв їх до мене і казав: «Як їхатимеш до мене, то ще заїдь туди, виступи там і поспілкуйся з тими людьми». Зрештою, коли я все то робила, Любко обурювався, що я приїжджала до нього на такий короткий термін. Тож в останні рази я залишалася в Києві на два тижні, аби встигнути і дослідження провести, і з вуйком побути. Ба більше, я бачила, як він планує багато зустрічей у різних місцях. У нього я і навчилася.
— Блаженніший Любомир Гузар був дуже освіченою людиною. Як він навчався у школі? Чим займався, які мав інтереси і захоплення?
— В цілому вуйко був звичайною дитиною. Бавився й жартував, як усі діти. Проте він багато вчився та мав різнобічні інтереси, які його й сформували: музика, література, релігія, культура, спорт. Я думаю, це видно з того, якою людиною він став та як себе поводив.
«ДОРОГИЙ БЛАЖЕННІШИЙ ВУЙКО ЛЮБКО»...
— Як проходили родинні свята, коли у гості приїздив владика Гузар?
— Вуйко приїздив на родинні свята дуже рідко. Але цікаво, що він ніколи нікого не забував і завжди намагався нас привітати. Ми жили на різних континентах, тож різниця у часі була шість, а то й сім годин (з Україною). І Любко все питався: «Коли ви сідаєте за стіл?», аби прокинутися вночі й подзвонити. Для нього було важливо особисто нас благословити та побажати веселих свят. Пізніше ми стали використовувати для спілкування Skype або ж вуйко вітав нас письмово. Іноді ми навіть записували його на магнітофон і перекладали привітання на англійську, бо деякі родичі не розуміли української. Тож вуйко Любко завжди був із нами.
МОНАХ ЛЮБОМИР ІЗ НОВИКАМИ, ЧИ СПІВБРАТАМИ, ПЕРЕД СТУДІОНОМ БІЛЯ РИМА. 1973 РІК
— Як ви називали його вдома?
— Ми називали його лише «вуйко Любко», і це всім подобалося. Моя мама Марта, старша сестра владики, кликала його Любко, Любаню. Навіть на похоронах вуйка, коли мій брат Роман мав слово, він розпочав свій виступ зі звертання: «Дорогий Блаженніший вуйко Любко»...
«ВІН БУВ РІВНИЙ З УСІМА»
— Чому Блаженніший Любомир належав до Пласту ще зі школи і потім підтримував цей рух?
— Мама вуйка була в Пласті, як і загалом уся родина. До того ж у той період, коли вуйко навчався в гімназії в Зальцбурзі, Пласт був єдиною організацією для української молоді. До неї належали майже всі. Пласт — це дух, добрий вишкіл та патріотизм. Пізніше, коли Любко переїхав до Америки, він вступив до пластового загону «Червона Калина» і був її членом усе життя. Звичайно, він не міг активно брати участі у заходах організації, але намагався відвідувати пластові табори, аби відправити Службу Божу. Він завжди підтримував їх духовно.
ДОМАШНЄ СВЯТКУВАННЯ В РЕЗИДЕНЦІЇ БЛАЖЕННІШОГО В КНЯЖИЧАХ БІЛЯ КИЄВА З НАГОДИ 40-РІЧЧЯ ТАЄМНИХ ЄПИСКОПСЬКИХ СВЯЧЕНЬ ЛЮБОМИРА ПАТРІАРХОМ ЙОСИФОМ СЛІПИМ У РИМІ. 1 КВІТНЯ 2017 РОКУ
— Чи зберіг він дружні стосунки з кимось із дитячих чи підліткових друзів?
— Найбільше вуйко спілкувався з товаришами з гімназії та Пласту. Він дуже любив з’їжджатися разом із братчиками і не хотів, аби на цих зустрічах до нього зверталися «Блаженніший» чи «Владико». Для них він був просто Любко. Вуйко був рівний з усіма, незалежно від віку чи статусу, бо вважав себе таким же пластуном. І всі найтепліші спогади його, крім родини, пов’язані саме з Пластом. Решта ж друзів дитинства загубилися з роками, роз’їхавшись по світу.
«ВІРИВ У СВІТЛЕ МАЙБУТНЄ КРАЇНИ»
— Блаженніший Любомир був моральним авторитетом навіть для тих, хто є далеким від релігії. Я пам’ятаю, як у перші дні Євромайдану, 1 грудня 2013 року, коли замість сцени використали автомобіль, владика приїхав, щоби благословити українців. Він не зміг піднятися на машину і залишився внизу, в натовпі. Я була там і бачила, з якою надзвичайною увагою й шаною люди слухали його, навіть попри те, що самого кардинала не було видно. Чому люди так довіряли його думці?
— Я думаю, що в той момент люди поставилися до нього як до Старця. Але, незважаючи на свій поважний вік, вуйко Любко всім цікавився і вірив у світле майбутнє країни. Треба було показати це людям. Я переконана, що його слова йшли від серця. І люди побачили, що Старець прийшов, відважився прийти та висловитися одним із перших. Тоді, можливо, його почали поважати ще більше.
ОСТАННЄ ФОТО О. ЛЮБОМИРА З СЕСТРОЮ МАРТОЮ І МАМОЮ. 1991 РІК
— Перші слова, які спадають на думку при згадці про Блаженнішого Любомира Гузара, — це мудрість і простота. Як йому вдалося зберегти вміння чути й бачити людей, висловлювати глобальні та важливі думки абсолютно простими, зрозумілими для всіх словами?
— Все просто — він був звичайною людиною. Зараз люди перебільшують та штучно створюють величний образ, а насправді вуйко Любко багато молився і був звичайною, доброю й ревною людиною. Він не любив, аби між людьми була різниця, для нього всі були рівні, й він міг заговорити з ким завгодно. Це вміння було у нього природне. Йому не треба було щось удавати, адже він завжди був самим собою. Таким його зробило те середовище, в якому він виріс. То все з родини, з дитинства.
— Нещодавно в різних містах України ви провели лекції про родовід Гузарів і презентацію чотирьох книжок про Блаженнішого, остання з яких — «Найдорожча Мамусю!». Які ваші враження від презентацій?
— У кожній громаді і в кожному місті зустрічі були дуже цікавими. Багато тих фактів, які я розповідала, були невідомими для широкого загалу. Але я хотіла якомога більше показати і розказати, що це була за родина і ким був мій вуйко. Зокрема, мені дуже приємно було поїхати до села Кальне, де народилася моя бабця, й поговорити з місцевими жителями. Я мала честь близько знати Блаженнішого Любомира, тож тепер моя робота полягає в тому, аби поділитися знаннями про нього з усіма...
