Війна – це завжди людські страждання, кров, сльози, біль утрат. Проте жертвами війни є не лише люди, а усе навколо, що безпосередньо або опосередковано охоплене її полум’ям. Від війни потерпає природа і живі істоти, які стають «мовчазними жертвами» воєнних дій, людське довкілля, агро- та урбоекосистеми.
Не буде перебільшенням стверджувати, що війна – це чинник широкомасштабних, комплексних і довготермінових екологічних загроз, ризиків і катастроф.
Воєнні дії порушують функціонування усіх природних систем життєзабезпечення, впливаючи на цілісність функціонування біосфери, стан природних ресурсів, темпи їх відтворення тощо. Насамперед, це стосується впливів на кліматичні системи, адже такі дії супроводжуються значними викидами у повітря шкідливих речовин у ході застосування військової техніки, через техногенні катастрофи, зумовлені руйнуванням об’єктів інфраструктури, підприємств, сховищ паливно-мастильних матеріалів тощо, і, водночас, знищенням зеленого покрову землі. Особливу небезпеку несе пошкодження об’єктів ядерної енергетики, атомних електростанцій.
Не випадково становлення сучасного руху на захист природи і довкілля співпадає в часі з посиленням антивоєнних настроїв та рухами за права людини упродовж 1960-70х років. Зокрема, цей зв'язок унаочнився на хвилі протестів проти війни у В’єтнамі (1961–1971 рр.), де застосовувалася не лише традиційна зброя, а й токсичний дефоліант Оранж (Agent Orange), який спричинив серйозні проблеми зі здоров’ям як у в’єтнамців, так і американських учасників тієї війни (анемія, онкологічні захворювання), а також їхніх нащадків. Внаслідок застосування Agent Orange значних втрат зазнали ліси, інші природні екосистеми та їхнє біорізноманіття, а також сільськогосподарські угіддя.
Для означення цих широкомасштабних руйнувань довкілля 1971 року біолог і біоетик професор Артур Галстон запропонував термін «екоцид». Зараз тривають дискусії щодо криміналізації міжнародним законодавством дій, що носять ознаки екоциду, та долучення їх до переліку найбільших злочинів наряду з геноцидом, злочинами проти людяності, воєнними злочинами і агресією.
Для запобігання подібних негативних наслідків 1976 року була ухвалена Конвенція з модифікації довкілля (Convention on the Prohibition of Military or Any Other Hostile Use of Environmental Modification Techniques, відкрита до підписання 18 травня 1977), яка забороняє використання методів модифікації довкілля як засобу ведення війни. Прикметним є те, що і Україна, і Російська федерація є підписантами цієї Конвенції. На попередження довготермінових наслідків воєнних дій спрямований Протокол І поправок до Женевських конвенцій, ухвалений 1977 р., 35 і 55 статті якого забороняють застосовувати зброю, снаряди, матеріали та методи ведення бою, що можуть заподіяти зайві травми або непотрібні страждання, а також ведення війни засобами, які можуть завдати «широкої, довготривалої та серйозної шкоди природному довкіллю».
Окрім того, 2001 року Генеральна Асамблея ООН проголосила 6 листопада Міжнародним днем запобігання експлуатації довкілля під час війни та збройних конфліктів, оскільки шкода, заподіяна довкіллю під час збройних конфліктів, призводить до погіршення стану екосистем та природних ресурсів на тривалий період після припинення конфліктів і виходить далеко за межу ведення воєнних дій. Умовно впливи на довкілля та наслідки воєнних дій можна поділити на безпосередні та опосередковані, актуальні та відтерміновані у часі.
Кожна із цих груп впливу охоплює:
Пряме руйнування ландшафтів, екосистем, природних оселищ, популяцій рослин і тварин;
Загрози і ризики техногенних катастроф, спричинених воєнними діями (руйнування промислових об’єктів, інфраструктури тощо);
Руйнування та забруднення агроландшафтів, виведення з обігу сільськогосподарських земель, порушення природних систем життєзабезпечення та природних послуг, з чого безпосередньо випливають ризики для продовольчої безпеки тощо;
Загрози життю і здоров’ю людини, що виникають як через руйнування природних екосистем, так і внаслідок техногенних катастроф, обмеженого доступу до природних ресурсів, забруднення атмосферного повітря і води, загрози спалаху епідемій.
І це далеко не повний перелік реальних і потенційних загроз і ризиків.
Таким чином, війна порушує базові принципи екологічної справедливості, посилюючи несправедливість у всіх її проявах.
З усіма цими проблемами Україна зіткнулася від початку незаконної анексії Криму та воєнних дій в Луганський і Донецький областях від 2014 року. Про них говорили як посадовці, так і громадські активісти, хоча, слід визнати, увага до екологічних наслідків російської агресії протягом 2014 – 2022 років була недостатньо як з боку держави, так і з боку громадськості.
Безпрецедентними за своїми впливами на природу, людське довкілля та якість життя людини має воєнна агресія Російської федерації на території України з 24 лютого 2022 р., під час якої російська вояччина порушує всі писані і неписані правила та звичаї ведення війни, всі міжнародні конвенції і протоколи, вдаючись до терору і шантажу глобального масштабу. Насамперед, це стосується ядерного шантажу, пов’язаного із захопленням Чорнобильської та Запорізької атомних електростанцій, що сталять не лише Європу, а й світ на межу глобальної ядерної катастрофи.
Україна, за даними програми ЮНЕП зі згортання використання вибухової зброї у населених пунктах» (EWIPA), стала в один ряд з Афганістаном, Іраком, Сирією, де населення, міське і природне середовище зазнали величезних втрат і руйнувань внаслідок застосування вибухової зброї у населених пунктах. Непоправної школи задано природній спадщині України, її природно-заповідному фонду, зокрема Луганському природному заповіднику, Чорноморському біосферному заповіднику, Біосферному заповіднику «Асканія-Нова», Національним природним паркам «Азово-Сиваський», «Джарилгацький», дендропарку «Тростянець» та ін.
Загалом, за оцінками Уповноваженої Верховної Ради з прав людини Людмили Денисової, близько третини територій природно-заповідного фонду України – під загрозою знищення. Значних руйнувань зазнала Херсонська гідробіологічна станція.
Тому перед українським суспільством постають завдання зменшення екологічних ризиків воєнних дій, фіксація всіх екологічних злочинів з боку російських агресорів, інформування про них міжнародну спільноту і світову громадськість, вимога відповідних компенсацій за завдану екологічну шкоду від країни-агресора.
Але, як свідчить досвід останніх років, міжнародні інституції з їхньою громіздкою бюрократією доволі інертні в своїх реакціях на актуальні загрози. Чого варта відверто млява реакція МАГАТЕ на ядерний шантаж!
Тому слід якомога активніше використовувати усі можливі інформаційні ресурси і міжнародні майданчики, щоб піднімати на сполох міжнародну громадськість і урядові організації, адже екологічні катастрофи не мають національних кордонів.
