Ранок 9 липня в Києві видався напрочуд холодним. Попри сонце, було передчуття дощу. Підходячи до Верховної Ради, ми одразу побачили нацгвардійців у жовтих жилетах, які охороняли Верховну Раду по периметру. Холодним вітром розносило деякі звуки, які лунали з рацій охорони. Невже чекають якусь важливу людину? Зеленського? Трампа? Ні. Сьогодні до Верховної Ради завітали учасники «Літньої школи журналістики «Дня»-2019»! Жарти жартами, а серйозна охорона такої важливої інституції, особливо під час війни, потрібна.
Нас зустріла помічниця народної депутатки Ганни Гопко (на чиє запрошення ми і вирушили до будівлі парламенту) Людмила Долгоновська, яка стала нашим тимчасовим «гідом». Перед входом вибудувалася черга — з’ясувалося, що в цей же час організована екскурсія парламентом для школярів. Здавалося, що у Верховну Раду можна вільно увійти, але нам на вході довелося пройти ретельний обшук — спочатку покласти речі на стрічковий транспортер, а потім пройти огляд особистих речей.
Коли всі складнощі позаду, нарешті можна пройти та оглянути перший поверх українського парламенту. В самій будівлі Ради кілька під’їздів, кожен із яких призначений для певних осіб. Наприклад, перший під’їзд — для самих народних депутатів, а другий — для почесних гостей, іноземних делегацій.
Просторими сходами ми підіймаємося на другий поверх. Сьогодні в Раді небагато людей і журналістів зовсім мало. Тому кулуарами можна спокійно і вільно пройтися. Коли ступаєш по цих синіх килимах, думаєш, як багато чого тут відбувалося. Хтось розпочинав тут свою кар’єру, хтось вів кулуарні домовленості, хтось бився, а хтось заносив прапор. Так, я згадав В’ячеслава Чорновола. Саме він із депутатами в день проголошення незалежності України заніс український стяг до зали Верховної Ради. Це відбулося 24 серпня 1991 року і це було перше скликання Ради незалежної України. Минуло майже 28 років, і тут уже дуже скоро буде сформовано ІХ скликання.
На другому поверсі облаштовано місце для преси — стенд і трибуна, куди під час засідань виходять народні депутати, щоб виголосити заяву.
Підіймаємося на останній, 3-й поверх, яким часто користуються журналісти, адже тут вхід до ложі преси зали засідань. Тут ще менше людей, ніж на двох нижніх поверхах. Лише охоронці, які пожвавилися з нашим приходом. Ліворуч та праворуч поверху час від часу влаштовують різні виставки. В правому крилі якраз триває одна з них. Цікаві картини, які допомагають подумати про щось, що не пов’язане зі складним процесом державотворення. Цікаво, чи розглядають їх самі депутати?
І ось настав час найважливішого — зала засідань Верховної Ради України. Та зала, яку ми щодня бачимо на телеекранах, у інтернеті. Стіни цієї зали бачили та чули багато цікавого. Зала, в якій формувалася та наразі формується історія України. Кілька секунд огляду особистих речей охороною і ти поринаєш у залу, де живе цікавий, складний, законотворчий парламентський світ. Ложа для преси виявилася великою та напрочуд порожньою. Журналістів зовсім не було. Якщо, звісно, не рахувати «літньошколярів» та фотокореспондента «Дня». Ми присіли на красиві, оздоблені, червоні стільці. Спочатку тобі хочеться все роздивитися та сфотографувати. Але потім заглиблюєшся в те, що кажуть із трибуни і розумієш, наскільки монотонна робота в депутатів. Їх, до речі, в залі, мов кіт наплакав. Але це вже не дивує — звична справа для українського парламенту. Присутніми були десь до 20 депутатів.
У цей час приймалися поправки до Виборчого кодексу. Загалом їх було понад 4 тисячі, і кожну з них депутати мали розглянути окремо. Але для них, мабуть, це не дуже важливо, тому не прийшли на засідання. З трибуни виступав народний депутат Олександр Черненко, і жодну поправку, коли ми перебували в залі, депутати не схвалили. І як могли — з такою кількістю.
До зали зайшла Ганна Гопко, зустріч з якою в нас була запланована після екскурсії. Привітала нас, помахавши рукою.
Із інтер’єру будівлі Ради нас найбільше вразила люстра, яка висить під куполом. Вона блищить, наче яскраве сонце. Роздивляючись її, помічаємо, що до ложі заходить інша екскурсійна група. Ми йдемо з зали зі сподіванням, що депутати таки приймуть новий Виборчий кодекс... І за два дні вони його таки прийняли.
Під кінець екскурсії спускаємося в їдальню Верховної Ради. Серед мармуру, позолоти та кришталю можна поїсти за досить демократичними цінами. Але ми не стали цього робити, адже на нас уже чекала зустріч із Ганною Гопко в будівлі Комітетів Верховної Ради, про яку детальніше — в наступних номерах «Дня».
ВРАЖЕННЯ
Василь СЕМЕНЧЕНКО, Ніжинський державний університет ім. Гоголя:
— Відвідування Верховної Ради України справило грандіозне враження, якщо говорити саме про архітектуру. Трохи розчарований через кількість депутатів, які там були. Було приємно відчути цю атмосферу і на власні очі поспостерігати за прийняттям поправок до Виборчого кодексу. Колосальна кількість пропускних пунктів з охороною, вкрай незвична обстановка.
Євгенія ШЕВЦОВА, Одеський національний університет ім. I.I.Мечникова:
— Я давно хотіла побувати в цьому місці, і ось «День» надав мені таку можливість. Охоронці відповідально підходять до своєї роботи, бо, незважаючи на те що ми були разом з помічницею народної депутатки Ганни Гопко, в будівлі нас перевіряли тричі. Ми навіть потрапили на засідання, щоправда, мене здивувала мала кількість присутніх депутатів.
