У селі Колодяжному Ковельського району, де у родовому маєтку Косачів нині розташований меморіальний музей Лесі Українки, вшанувати її зібралися у так званому білому будиночку. У ньому розташована кімната, в якій жила Леся, збереглися її меморіальні речі, зокрема фортепіано, клавіш якого торкалися її руки. Під час літературного вечора «А в серці тільки ти, єдиний мій коханий, рідний краю» на цьому фортепіано грала учениця музичної школи Таїса В’юн, місцеві школярі та працівники музею читали Лесині поезії. Завідувачка музею Ольга БОЙКО каже, що поезії кожен обирав ті, які йому лягали на душу. І прикметно, що обирали не тільки лірику, а й вірші громадянського звучання.
«Леся писала свої твори більше, ніж сто років тому, а таке враження, що вони написані найпізніше учора, вони актуальні для нас ще більше, ніж у часи, коли вона жила. Цей пророчий дар Лесі Українки ми відзначаємо під час екскурсій. «Чи довго ще, о Господи, чи довго ми будемо блукати і шукати рідного краю на своїй землі?» — питання, яке ставлять і нинішні українці. «Пошли нам, Боже, чесних ворогів!» — актуальне в усі віки української історії, і зараз теж. Поезія «Товаришці на спомин» взагалі про сьогоднішню Україну. І якби у школі більше вивчали Лесю Українку, переймалися тим, чому у неї боліло серце за Україну і українців, якби вдумувалися: а чому через століття збувається те, що вона бачила і знала про нас ще тоді, ми мали б іншу ситуацію сьогодні», — вважає Ольга Бойко.
