На початку серпня в Закарпатті пройшла Літня школа «Verba Magistri» для вчителів історії, що була спрямована на методичну підготовку до викладання проблеми Голодомору, інших геноцидів та пояснення дітям причин та подій сучасної агресії Москви проти України.
Чи потрібна історія під час війни? Коли дим від перших обстрілів розвіявся, стало зрозуміло, що це не лише війна народів, цивілізацій та політичних утворень, а це й війна пам’ятей та національних наративів. І навіть, якщо видаватиметься, що нові дослідження зараз не на часі, бо варто палити танкові армади Москви, то в школі паралельно із плетінням захисних сіток та облаштуванням бомбосховищ, все ж триває навчальний процес. І він ніяк не може обійтися без обговорень перебігу нашої Національно-оборонної війни (як її назвав С. Бандера ще у 1958 році). Тому важливо, аби вчитель був готовий до цих реалій, причому, акценти мають бути чіткі та зрозумілі.
Про важливість саме історії у школі свідчать, насамперед, дії нашого ворога. Він у першу чергу запроваджує програму, яка вигідна йому і вже з перших днів вересня на тимчасово окупованих територіях будуть вчити дітей про героїв «ЛДНР» та дурманити ідеями щодо величі «народу Донбасу» та його бажання воз’єднатися із путінським царством. Наприклад, сьогодні на окупованих територіях ворог проводить зачистки вчителів, водночас підшукуючи лояльні кадри. За спогадом вчителя, якому вдалося виїхати з Маріуполя, щоправда, не без тижневого перебування у фільтраційній в’язниці, окупанти перевіряли всі згадки про його роботу в мережах. Знайдена інформація про відкритий урок на патріотичну тематику, ледь не коштувала продовження полону, а може і життя. Ніякої власної позиції бути не може, лише лояльність і «захват». Тому, найліпше в умовах окупації можуть виживати хіба колишні в’язні.
Автор цих рядків нещодавно спілкувався з керівником одного з районних центрів комплектування військового складу на Поділлі і на висловлений жаль, що поки не вдалося долучитися до війська, отримав відповідь на підтвердження сказаного вище. «Історики дуже важливі для формування суспільної думки, - відзначив військовий комісар, - якби раніше вчителі працювали так, як цього вимагала ситуація, то ми б не мали тих проросійських настроїв у багатьох районах нашої країни. Ніякі «народні республіки» не були б можливі, якби молодь та вже сформовані громадяни пізнали справжню, позбавлену совєцьких ідеологем, історію України».
Літня школа для вчителів історії: нові контексти періоду війни
У тому, наскільки важливі історики у поясненні сучасних доленосних і трагічних подій, переконані й організатори вже П’ятої школи «Verba Magistri», заснованої на базі неурядової організації «HREC in Ukraine» (Українського науково-дослідного та освітнього центру вивчення Голодомору). Ця міжнародна організація, що поєднала науковців, журналістів та активістів з метою осмислення Голодомору та інших геноцидів, у серпні 2022 року зібрала та провела науково-практичний форум для вчителів з багатьох регіонів України.
Понад тиждень учасники були занурені у різноманітні аспекти дослідження та викладання проблеми Голодомору, знайомилися з новими освітніми підходами та отримали чималий заряд енергії на новий навчальний рік, завдяки можливостям живого спілкування та гірського дозвілля. Важливою складовою практичної роботи учасників стала методична розробка інтегрованих шкільних уроків, присвяченим різноманітним аспектам підсовєцької дійсності, пов’язаної з «індустріалізацією», «колективізацією», «великим переламом», «законом про п’ять колосків», депортаціями та репресіями.
Усі уроки пройшли апробацію і витримали критику експертів. Ці метод-розробки, спрямовані на проведення міжпредметного тематичного дня, заплановано опублікувати окремими посібниками та розіслати по школам до чергових (90-х) роковин Голодомору, що є спільним амбітним завданням організаторів та учасників Школи. У разі успішної реалізації проєкту наші школи зможуть провести цілий тематичний день, коли на уроках права, біології, математики, географії, англійської мови, інформатики тощо, буде викладено події і явища, пов’язані з Голодомором, відповідно до специфіки самого предмету. Для прикладу: оцінки цієї трагедії неможливі без демографії (математика), осмислення змін у людській фізіології та психіці (біологія), дослідження закордонних публікацій (англійська мова), карт депортацій та повстань (географія) і т.д.
Актуальні акценти явиша Голодомору
Одним із основних меседжів Школи був відхід від лише акцентування на жалю за жертвами та їх кількості на уроках. Останній аспект, взагалі, дуже маніпулятивний та навіть нещодавно викликав скандал в академічних колах. Проте, кількість замордованих Москвою українців, аж ніяк не впливає на підпадання масового вбивства голодом у 1932-33 роках під поняття геноцид. Він точно був і намір СССР знищити певну кількість нелояльних українців має вивчатися та усвідомлюватися, адже це є злочин проти людяності. Саме намір є ключовим моментом у доведенні акту геноциду і його варто пояснювати молодим поколінням, аби вони розуміли, що наші діди-прадіди не «вмирали» з голоду, а були «вбиті» у такий страшний спосіб. Нацистська Німеччина видавала закони про дискримінацію, переміщення та нищення євреїв – доведений намір. СССР вилучав зерно і карав голодом нелояльних, видавав закони, що мали б привести до послуху тих, хто виживе і мав дуже чіткий намір переінакшити цілий клас селянства, більшість з яких в Україні становили українці.
Для виконання цього наміру були задіяні всі важелі, які нині рахуються, як стадії геноциду: поділ суспільства на «хороших» і «поганих» (колгоспники і куркулі), надання «поганим» жахливих ознак (на пропагандистських плакатах куркулі – страшні й загрозливі), дегуманізація «поганих» (порівняння їх з шкідниками, яких варто знищити) і остання фаза – знищення «заради порятунку» всіх «хороших». Інший маркер геноциду – етнофолізми «бандерівець» і «петлюрівець», що зусиллями московської пропаганди дегуманізували цілий пласт національно-свідомого населення та інтелігенції, викликали «згоду» більшості на репресії та ліквідацію затаврованих цими іменами.
Ще один важливий акцент – це визнання Голодомору геноцидом навіть автором самого поняття геноцид – Рафаїлом Лемкіним. Проте, він, осмисливши сутність співживання України з Москвою, дійшов висновку, що увесь період перебування українців у складі СССР – це тривалий геноцид, зокрема і в зв’язку з асиміляційними процесами – русифікацією.
Досить інноваційний акцент у вивченні й трактуванні явища Голодомору пропонує директорка HREC Людмила Гриневич, зокрема, наголошувати не на смертності, а на виживанні українців у 1932-33 роках. Адже з 30 млн загинуло за середніми оцінками 4 млн., проте могло бути більше. Люди виживали завдяки власній людяності, що є значною цінністю, про яку варто говорити сьогодні. Варто згадувати тих, хто у різний спосіб сприяв порятунку селян, як це часто артикулюється в процесі осмислення голокосту. А також – необхідно згадувати про значний опір українців у перші роки колективізації. У цьому ж контексті необхідно пам’ятати, що геноцид було здійснено окупантом за бездержавного періоду українців. Отже цінність власної держави має бути усвідомлене молоддю, зокрема і в контексті безпеки. Хоча до початку Національно-оборонної війни 2022 року – це була, переважно, теорія, а нині – це все демонструється московськими варварами у режимі реального часу, чітко й абсолютно відкрито, навіть у порівнянні із 2014 роком.
Москва і сьогодні чинить геноцид
Незабаром початок навчального року і вчителі знову матимуть нагоду пояснити учням причину і сутність сучасної війни. Основна її причина – намір так званої Російської Федерації знищити все нелояльне, тобто українське, на наших теренах, а це цілком підпадає під поняття геноциду. Хоча сам путін вказавши серед причин нападу «денацифікацію», мав насправді на увазі «денаціоналізацію» українців, тобто викорінення нації, вже прямо задекларував геноцид, та, за сучасним трактуванням, усі дії Москви також доводять геноцидні наміри. Це важливо як для розуміння огидності цієї імперської країни, так і для майбутніх міжнародних трибуналів.
Окрім дегуманізації українців московською пропагандою, поділом на «хороших» та «поганих» (лояльні та «укро-нацисти»), реальних убивств цивільних та військових, тактики спаленої землі – вигнання усіх нелояльних з потрібних Москві територій, так звана РФ ще й вдається до перевіреної тактики використання їжі, як зброї. Московські варвари руйнують сільське господарство в Україні, палять і мінують поля; вносять розлад у ринкові відносини, що ставить світ перед викликом голоду; використовують гуманітарну допомогу, як засіб підкупу населення на окупованих територіях – тобто самі знищили склади і логістику, а потім демонструють «піклування» про голодних маріупольців та херсонців. Все це елементи цілеспрямованого найстрашнішого злочину, який траплявся на Землі – геноциду. І населення так званої РФ цілком підтримує цей злочин.
Тому ми маємо розуміти і вміти пояснити ці явища, протидіяти московській постправді «нє всьо так адназначна» залізобетонними аргументами. Нарешті довести собі і всьому світові, що так звана Російська Федерація – це тільки геноцид, брехня, терор і шантаж. І наше молоде покоління теж має цілком засвоїти уроки співживання з Москвою, аби не повторювати помилки попередників, які сподівалися на її демократичність, гуманність, чи культурну велич.
