Серію портретів та відеоінтерв’ю з шістьма героїнями, які внаслідок різних обставин опинилися на вулиці, представили в межах проєкту «Заговори — і я Тебе побачу». Різні за віком та складністю життєвих обставин, вони розповідають про те, що змусило їх опинитися без даху над головою. Найстаршій жінці — 84 роки, вона має трьох дітей та вісім онуків, але живе на залізничній станції, бо не має власного помешкання. Інша жінка з цукровим діабетом була змушена піти з дому через те, що не могла утримувати своє помешкання. Її пенсії у 1500 гривень ледь вистачає на те, щоб поїсти і придбати необхідні ліки. Тепер ночує, де доведеться.
За словами координаторки проєкту Світлани ДУБИНИ, фільм є спробою нагадати про жінок, котрі з різних причин опинилися без притулку. Робота над кінострічкою тривала півроку. Автори зізнаються, що найважче було розпочати зйомки, оскільки не всі жінки погоджувалися відверто розповідати про себе. Знаходили героїнь на вокзалах, біля ринків, на зупинках громадського транспорту. Фільм знімали у Вінниці, всі героїні — вінничанки, деякі приїхали з області.
«Цей проєкт виписаний із життя. Я і мої колеги спостерігали, наскільки важко жити жінкам-безхатченкам, — каже Світлана Дубина. — Ідея розповісти про них виникла із ситуації, коли я стала свідком конфлікту на залізничному вокзалі між безпритульними. Жодна людина у переповненому залі очікування не стала на захист жінки. Вона вся була скривавлена. Навіть коли чоловіки вивели безхатченка із залу, вони не зробили йому зауваження на рахунок побиття, вони сказали йому: «Як тобі не огидно до неї доторкатися?» Ця тема мене схвилювала, я почали її вивчати і шукати підтримки. Здобули невеликий грант. Частину коштів витратили на допомогу жінкам, за іншу — зняли фільм, який буде у вільному доступі. Була підготовлена фотовиставка, щоб люди побачили, хто є серед нас. Так, ці жінки не вкладаються у наші рамки норми, може, не хочуть повертатися у наше з вами життя, але було б добре, якби до безпритульних ставилися краще, бо до тваринок ліпше ставляться, аніж до цих жінок. Тому особливо цінним є те, що після перегляду фільму відбулася дискусія, де охочі ділилися враженнями і обговорювали тему безхатченків та як сприяти тому, щоб їм допомогти, — це, власне, те чого ми чекали, — щоб про цих жінок почали говорити».
За даними Мінсоцполітики, станом на 2015 рік в Україні налічувалося 16 тисяч безпритульних людей, 30% із них — це жінки. Зараз їхня кількість зростає, проте комплексно розв’язати цю проблему поки що не можуть. Тому зібрана під час проєкту інформація використовуватиметься для вироблення стратегії допомоги таким жінкам, надання їм прихистку і забезпечення хоча б базових потреб. Головна мета — привернути увагу місцевої влади до проблем «маргінального» жіноцтва, а також надання їм прихистку і забезпечення елементарних потреб.
