Зважитися на корінну зміну прадідівської культури на зовсім нову для цих країв малину мешканців села Дольськ Любешівського району змусив не так ринок, як відсутність державної політики. Не можна сказати, що смачна волинська бульба вже не потрібна споживачу, але як простому селянинові, який її вирощує, доставити свій продукт до споживача?.. Отож вже три родини з Дольська почали вирощувати малину пізнього дозрівання, причому у великих масштабах: по тисячі кущів і більше. Малина ця родить пізнього літа — на початку осені. Роботодавцем стала приватна фірма із Луцька.
Дольський сільський голова Ігор Кузьмич каже, що машина за зібраною ягодою у село прибуває щодня, далі малину везуть у холодильники, а звідти відправляють на переробку у Європу. Наразі малина потребує мінімального догляду, значно меншого, ніж бульба. А прибутки досить непогані, хоча, як каже сільський голова, у перший рік вони були вищі, ніж цьогоріч. 500—700 гривень у день — заробіток пристойний, нема чого, як кажуть, Бога гнівити. Хоча, звісно, все залежить від величини ділянки, відданої під малину.
Село Дольськ — останнє українське село перед державним кордоном з Білоруссю. Тут є прикордонна застава. Митниця. Село — на міжнародній трасі. Але виживає із заробітків на... сусідів. Сільський голова признається, що і досі місцеві чоловіки їздять на роботу в Росію. Проте дедалі менше, але не через неоголошену війну на сході України, а тому, що в Росії заробітки стали значно менші, ніж раніше. І досить активно волинські поліщуки розбудовують Білорусь, де завжди є робота і де роботящі руки волинян цінують. А тепер і малина виручає, хоча шкода, що вона так і не стала рушієм розвитку переробної промисловості в Україні, а її плантації на волинському Поліссі лише підтверджують статус регіону та й держави як сировинного придатку розвинутіших країн.
