Стати художником було моєю дитячою мрією, яку вдалося зберегти... Та чи втілити? Опинившись по той бік цієї професії, я тривалий час перебувала під впливом тих стереотипів, яких навколо художників є чимало. І що найнеприємніше — багато хто із творчих людей ці кліше і справді приміряє на себе. Адже дуже легко, посилаючись на відсутність натхнення, не робити чогось і не зважати на світ і людей навколо.
На щастя, я мала чудових викладачів і чудові приклади серед одногрупників, які навчили мене правильному й не викривленому погляду на роботу художника. Так, саме роботу. Лише постійна праця і відповідальність роблять із творчо налаштованої людини справжнього художника.
Головна оманливість цієї професії полягає в хибній думці, що це взагалі не робота. Тобто для більшості людей — це довільне малювання для свого задоволення і ухиляння від «нормальної» праці. Наважуся не погодитися. І запевняю — це важко! І особливо важко, маючи світові імена перед очима. Професія художника — це постійна праця над собою. Постійна боротьба «за» та «проти», нескінченна низка варіантів і недосяжність ідеалу. Як не поступитися страхам і невдачам? Як повірити у власноруч створені світи? Пропускати через себе, ніби крізь призму, навколишній світ, не гублячи його чарівного єства; зберегти той життєдайний імпульс, що ним пронизане все у світі, — ось головна робота й головний страх... Можливо, навіть місія. Художники, вірте!
