Мультфільми супроводжують нас усе життя. Виростаючи, більшість людей утрачає цікавість до мультиків, але все-одно з теплотою згадує дитячі враження.
У мене особисто «стосунки» з мультиками складалися дещо дивно... Спершу вони, звісно, мене дуже захоплювали й цікавили, але згодом я розчарувалася. І ось чому. Передивившись багато передач про тварин, у мультфільмах я помітила одну величезну і неприпустиму, на мою дитячу думку, помилку — тварини в них розмовляли! Це було відвертою брехнею! Тобто доброта і героїзм тваринок із мультиків сумнівів у мене не викликали, і те, що вони вміють розмовляти між собою, теж. Але те, що вони розмовляють із людьми, обурило мене. Адже саме тому, що, наприклад, кошенята в мультиках розмовляють, діти й просять батьків подарувати котика. А в житті виявляється все зовсім інакше — тож діти розчаровані, а котики — занедбані... Так мені тоді здавалося. Після викриття цієї «брехні» я на деякий час втратила цікавість до мультфільмів і вирішила, що, ставши дорослою, намалюю свій правдивий мультик. Мультик, в якому головним героєм буде мовчазний суперпес, що рятує світ від неправди...
Тепер, як і всі дорослі, я не сприймаю мультфільми аж так серйозно. Але іноді буває дуже приємно забути про те, що кошенята не розмовляють і що собаки не бувають блакитними, і просто поринути в інший світ. Світ, де все можливо.
