Війна – безглузда, проклята річ. Не тільки тому, що вона є кривавою, безмежно жорстокою, брудною. Війна, крім цього, сліпа й не обирає своїх жертв. Тим більше, якщо йдеться про найстрашнішу за всю історію людства – Другу світову…
Весна 1945 року. Радянські війська неухильно наближаються зі сходу до столиці нацистського Рейху. Гетьман Павло Петрович Скоропадський , поза сумнівом, чудово розумів, що у випадку, якщо він та його родина терміново не покинуть обложений Берлін – дальший перебіг подій був би однозначним: потрапляння в зону радянської військової окупації, величезний ризик бути заарештованим сталінськими каральними «спецорганами», а потім - ув*язнення, імовірні тортури, страта. Скоропадський, який вже чверть століття перебував у вимушеній еміграції у Німеччині разом з дружиною Олександрою й дітьми (на багато років їхнім притулком слугував затишний будинок у Ванзеє поблизу Берліна) – зрозуміло, прагнув уникнути такого фатального кінця.
Слід зауважити, що на той момент (березень-квітень 1945-го) родина Гетьмана була вже географічно розділена. Дружина Павла Петровича, разом із хворим сином Петром та донькою Лілі (Єлизавета, талановитий скульптор) ще у вересні 1944-го переїхали до Оберстдорфа (південна Німеччина). Старша сестра Марія (Маріка) мешкала разом із чоловіком, Адамом де Монтрезором, у Варшаві, де під час німецької окупації допомагала рятувати єврейських дітей з гетто. Старший син Данило був за кордоном – у Лондоні.; батько послав його туди провадити гетьманську політику ще до початку війни. Молодша донька Олена до осені 1944 року залишалась у Берліні. Але сталось так, що під час вимушеної подорожі Гетьмана на південний захід від Берліна, до американської зони окупації (а загинув Скоропадський, найбільш ймовірно, саме від американського бомбардування) поруч з цією людиною, яка вела у 1918 році за собою десятки, сотні тисяч людей, та й за часів Російської імперії керувала величезними військовими з*єднаннями – поруч із 72-річним Гетьманом була лише одна близька людина – донька Єлизавета (саме її спогади є єдиним документальним джерелом про трагедію). І це не може не вражати.
Події розвивалася так. Внаслідок щоденних, щогодинних бомбардувань авіацією США та Великої Британії німецька транспортна система, насамперед залізнична, виявилася цілком зруйнованою. Тому Скоропадський та Єлизавета, прагнучи потрапити до Оберстдорфа, де на них чекали гетьманівна та молодша донька Олена, їхали (вимушено) на попутних машинах – у напрямку на південний захід. А траплялося, як згадує Єлизавета, йти і пішки, домовляючись за гроші і цигарки із якимось санітаром, щоб той віз речі Скоропадських на возику.
16 квітня Гетьман із донькою прибули на залізничну станцію Платтлінг, поблизу Мюнхена. До Оберстдорфа – мети подорожі – залишалося два, можливо, навіть один день шляху. «Слава Богу, всі труднощі переможені», - сказав Павло Петрович доньці, розташовуючись у вагоні. «Було три з чвертю години, - згадувала Єлизавета, - о четвертій поїзд мав вирушати». Але раптом пролунали різкі звуки сирени – летіли американські бомбардувальники. Єлизавета розповідає: «Їх було тисячі – людей, які бігли й штовхалися. Бо стояло в той час по всіх шляхах дуже багато потягів».
У бомбосховищі вже не було місць. Скоропадський із донькою вирішили переховатись під час першої хвилі нальоту в приміщенні станції. Але саме туди потрапила потужна, смертельна бомба. Біженців обпалило вогнем від вибуху та засипало уламками будівлі станції.
Найжахливішим було те, що поранення, яке отримав при цьому Павло Петрович, виявилося не просто важким, а смертельним (надто в умовах геть зруйнованої медицини та відсутності елементарних ліків). Втім, спочатку здавалося, згадує Єлизавета, що з Гетьманом нічого непоправного не сталося. Перший день після поранення, у госпіталі Деггендорфа неподалік Платтлінга, він ще знайшов сили відвідати доньку, яка , здавалося, перебувала ще в гіршому стані після контузії. Але потім у гетьмана почалася сильна гарячка , схопило серце.
24 квітня, почувши про наближення радянських військ до Деггендорфа, донька перевезла Скоропадського до лікарні у бенедиктинському монастирі містечка Меттен ( Баварія). Стан Павла Петровича стрімко погіршувався: поранення виявилося смертельним. 26 квітня 1945 року Гетьмана Скоропадського не стало. Він не дожив до 72-го дня народження менше ніж місяць…
Поховали його 28 квітня. За кілька годин до похорону Єлизаветі вдалося дістати труну в монастирській столярні. Незабаром прийшов священик – отець Григорій Онуфрів, греко-католик. Єлизавета згадувала: де в той момент можна було знайти православного? А тут – все ж таки свій, українець… Отець Григорій не лише відспівав Гетьмана, а й приніс два згортки українського полотна, бо «в труні були лише стружки».
Загибель Скоропадського – це не просто «одна з втрат» безжальної війни, а щось незмірно більше для українців. Гетьман незабаром знайшов вічний спокій на кладовищі в Оберстдорфі, поруч з ним – дружина й рідні…
