Сьогодні ввечері український прем’єр-міністр Юлія Тимошенко та її російський колега Володимир Путін спробують розплутати проблемний «газовий клубок». Якщо при особистій зустрічі буде прийняте певне конкретне рішення, воно однозначно буде історичним. Адже, як зазначають вітчизняні економісти, саме зараз, уперше за всю історію незалежності, в України справді є шанс домовлятися на рівних. Більше того — є шанс відкрити нову сторінку в газових взаєминах двох сусідів, де будуть вписані й українські національні інтереси. Про те, що й як варто записати в таку сторінку, «День» розмовляв з незалежним економічним експертом, котрий один із перших відкрито й обгрунтовано заявив про політичний та економічний блеф Росії, Борисом КУШНІРУКОМ.
— Газова «війна», схоже, не буде бліцкригом... Але до чого може призвести конфлікт у разі його значно тривалішої форми?
— Спочатку треба з’ясувати, у кого яка мета... Хто почав і навіщо? Наразі очевидно, що питання насправді не в ціні, а в чомусь іншому, що собі за мету поставила Росія. І які ці цілі, ми ще достеменно не знаємо, тож можемо лише припускати. Але те, що вона готувалася до цього — досить очевидно.
Треба зрозуміти, чого домагається «Газпром». Зрозуміло, що це насамперед політична зброя. Адже абсурдно з економічної точки зору втратити мільярд доларів.
Можна припустити, що таким чином росіяни в тому числі хочуть змусити Європу вкладати власні гроші в побудову обхідних північного й південного газогонів. Але будівництво вимагає величезних витрат, а потім ще й постачання цими газогонами буде менш вигідне, ніж територією України. До того ж на Заході України знаходиться унікальна система природних газосховищ, без яких Газпрому все одно не обійтися! Тому є очевидним, що загальна мета дій Росії не дуже схожа на комерційну. Хоча з іншого боку — Росія, втрачаючи на газі, можливо, значно більше заробляє на нафті. Адже цей газовий конфлікт стимулює споживання нафти й відповідно її зростання в ціні. На жаль, ми поки що не уявляємо всіх цілей, які ставить, перед собою Росія, розв’язавши цей конфлікт. Це непрогнозована держава. В неофіційній обстановці це визнають усі європейські країни.
— Яким чином Україна може (і чи може взагалі) впливати на тривалість газової «війни»?
— На нинішню ситуація треба дивитися через призму кінця 2005 — початку 2006 року. Тоді була домовленість, що Україна оплату за транзит бере газом. І тоді всі дуже жалкували, коли втратили такі умови. Хоча насправді ситуація була зовсім інша. Так, був подібний контракт, але він стосувався лише транзитного газу. Нам Росія за транзит давала лише 16 мільярдів кубів. Україна добуває на рік 20 мільярдів. А все інше треба було додатково купити начебто в Середній Азії. Хоча ще за радянських часів логістична система була побудована так, що середньоазійський газ не транспортувався в Україну — нам надходив північно-російський. Україні казали: ось таке транспортне «плече» від Туркменістану, тому якщо ви підвищите ціну на транзит, то й ми вам підвищимо ще більше за рахунок величезної відстані. Ось і отримували українські та російські можновладці так званий логістичний дохід. Наприкінці 2005 року Росія заявила, що хоче переглянути існуючий на той момент контракт по транзиту. Якщо Україна відмовляється, туркменський газ, котрий вона начебто купувала, уже не міг поступити — увесь газ в трубі був куплений росіянами... Це при тому, що тоді в українських сховищах майже не було власного газу. Україна повністю залежала від того, що захоче Росія. Нам тоді добряче «викрутили руки» й вимагали зміни умов. Так нав’язали й посередника «РосУкрЕнерго» — структуру, яка повністю контролюється росіянами.
Цієї ж зими Україна має суттєві запаси власного газу. Тож виявилася значно більш готовою до того, на що Росія вперше пішла — до повної зупинки поставок газу територією України.
— На вашу думку, який теоретичний сценарій майбутніх україно-російських домовленостей для нас найвигідніший?
— Розділення ціни на газ і ціни на його транзит. Україна має бути зацікавлена в цьому, адже ціна на транзит об’єктивно значно стабільніша, аніж ціна на газ. І ціна за транзит має складатися з двох складових: безпосередньо з того, що потрібно на поточне утримання системи плюс капітальні витрати. Окрім того — необхідна кількість безкоштовного техно логічного газу для прокачки. Їм потрібно прокачати газ в Європу? Нехай дадуть те, чим його можна прокачати! Це європейські стандарти! Таким чином побудоване, наприклад, транспортування газу через Туреччину.
Не треба забувати й про газові сховища. Ми теж тримаємо там газ фактично без доходу. Адже газ, який іде влітку, Росія не просто зацікавлена, щоб Україна купувала, вона вкрай зацікавлена, щоб Україна зберігала газ у своїх газових сховищах. Бо його просто нема куди діти! Це ілюзія, що можна так просто закрити щось там, і газ не буде більше видобуватися. Тому в цих стосунках Україна для Росії надзвичайно важливий партнер.
А всі газогони, котрі хоче побудувати Росія — міф. Адже фішка української газотранспортної системи в тому, що саме газові сховища забезпечують можливість вчасної подачі необхідної кількості газу в Європу. Неможливо водночас видобути й доставити величезну кількість газу, особливо взимку. Українські сховища унікальні в плані їх місцерозташування та об’єму.
— Якою, на ваш погляд, має бути справедлива ціна на російський газ для України?
— На основі розрахунків, які повністю відповідають вимогам Європейської енергетичної хартії, наведених колишнім радником НАК «Нафтогаз» Юрієм Вітренком, ціна на газ для України повинна становити не 470 доларів, не 250, і навіть не 201 долар, а 134 долари за тисячу кубометрів. І треба пам’ятати, що насправді не існує поняття ринкової ціни на газ. Поняття середньоєвропейської ціни на газ — така ж дурість!
Ціна на газ визначається на формульній основі, яка формується виходячи з ціни альтернативних видів енергоресурсів в кожній конкретній країні (як правило — це енергетичне вугілля і мазут). Росія ж категорично заперечує формульне ціноутворення на газ для постачань до України та залучення західних експертів у якості посередників для обговорення механізму ціноутворення поставок газу в Україну. Вона хоче застосовувати якусь, проголошену самою Росією «середню ринкову ціну» в Європі. Насправді ж з врахуванням різкого падіння цін на нафту й інші види енергоресурсів в другій половині 2008 року газ в Європу поставляється «Газпромом» приблизно за ціною від 250 до 300 доларів за тисячу кубометрів, виходячи з довгострокових контрактів. І це з урахуванням доставки його європейським споживачам. Так, наприклад, Сербії у 2009 році «Газпром» буде постачати газ за ціною близько 293 долари за тисячу кубометрів. Цей контракт був укладений ще 14 жовтня 2008 року, коли ціни на нафту не обвалились до сьогоднішнього рівня.
Якщо ж говорити про біржові ціни, то 6 січня цього року станом на 17.00 на європейській енергетичній біржі Endex (European Energy Derivatives Exchange) з постачанням до Нідерландів на лютий, газ пропонувався (у перерахунку на метричну систему) за ціною близько 300 доларів за тисячу кубометрів газу. При цьому ціна газу влітку 2009 року складе 235 доларів. І це з постачанням в Європу, з урахуванням всіх витрат на транзит...
— А що стосується ціни українського транзиту?
За розрахунками Вітренка, мінімальне значення тарифу повинне складати не менше 5,11 долара за прокачування тисячі кубометрів газу на 100 кілометрів територією України. При тому, що середній транзитний тариф в європейських країнах, які коректно порівнювати з Україною, складав у 2007 році 7,04 долара. Таким чином Україна лише в 2007 році фактично подарувала «Газпрому» від 5 до 7 мільярдів доларів.
Що ж до заяви Путіна про те, що Росія погодиться на ринкову ціну на транзит газу територією України у 3,4 долара, у тому разі, якщо Україна погодиться купувати газ за ринковою ціною є 470 доларів у першому кварталі 2009 року, то тут слід зазначити, що, як це стало вже нормою, російський прем’єр вдався до відвертого блефу, бо чудово знає, що в Європі фактично немає ринкової ціни на газ, оскільки більшість контрактів на постачання газу є довгостроковими.
Таким же блефом є заява російського прем’єра і щодо середніх ринкових тарифів на транспортування газу. Бо сам цей термін теж є навмисним перекручуванням факту, що тариф на транзит газу визначається окремо кожною з європейських країн, виходячи з великої сукупності факторів, пов’язаних з функціонуванням її газотранспортної системи. Тому такий «середній ринковий тариф» є середньою температурою по лікарні.
Тож якщо росіяни хочуть ринкових цін, давайте! Україна має сказати, що готова застосувати європейський підхід вже з сьогоднішнього дня...
— Чи маєте надію на те, що сьогодні український та російський прем’єр-міністри про щось домовляться, тим паче саме на умовах, вигідних Україні?
— У мене є суттєві сумніви. Натомість не виключаю, що будуть певні приховані домовленості. Росія нікому просто так нічого не дарує. Якщо буде досягнута певна «вигідна» для України домовленість, то за цим має стояти щось, що Юлія Володимирівна Тимошенко має дати росіянам. І що саме, ми можемо навіть не уявляти...
— Як у ситуації з «РосУкрЕнерго»?
— До речі, «РосУкрЕнерго», я думаю, вже не буде... Хоча її діяльність може і залишитися поза межами України. Росія й далі буде розповідати, що ця компанія постачає газ з Туркменістану. Хоча логістично нічого подібного вона, звичайно, робити не буде. І в цьому випадку прибутки будуть вимиватися з Росії.
Але боюся, що всі майбутні домовленості закінчаться тим, що Україна понесе збитки. Питання буде лише в їх розмірах. Хоча в нас зараз є чудова можливість поставити питання руба: це не Росія Україні дарує гроші, а навпаки. Росія разом з нашими можновладцями фактично проїдає нашу газотранспортну систему. Для схожих країн ціна транзиту є 7,1 долара за тисячу кубів на сто кілометрів, а не наші 1,7, яка насправді ще менша, адже в них є зобов’язання, які ми несемо по попередніх боргах. Треба змінювати саму ідеологію стосунків з Росією: за присутності європейських спостерігачів будувати формулу ціни на газ та транзит. Україна навіть може погодитися на будь-які ціни в першому кварталі 2009 року й просто не купувати його, натомість закачати в сховища дешевший газ влітку...
