З ухваленням нового аграрного бюджету починається період підсумків 2020-го та роздумів про перспективи українського АПК на 2021-й та найближчі роки, який триватиме ще кілька місяців. Цей процес доповнюватиметься точними статичними даними, новими корупційними скандалами, але загалом, вже сьогодні і так все ясно. Знаючи модель машини, її характеристики та можливості можна передбачити, як вона проїде і наступний проміжок шляху.
На реалізацію своєї політики в аграрній сфері держава у 2020 році виділила 4,5 млрд грн. Кошти мізерні, якщо порівнювати їх із кращими роками, коли на розвиток аграрної сфери виділялося близько 8-9 млрд грн при тому, що долар був по 8 грн. В умовах затяжної економічної кризи та короновірусної пандемії навіть язик не повертається сказати, що можна було б від якоїсь сфери відірвати шматочок і перекинути аграріям. Увесь бюджет екстремальний, як Охрімова свита: в одному місці клапоть відідрав, в іншому — пришив. Поділ цих крихт кожного року перетворюється на підкилимні бої, в яких перемагає сильніший. У цей момент доводиться лише зітхати, та нарікати на те, що аграрії спільно з урядовцями та депутатами усіх рівнів впродовж останніх 30 років, так і не змогли збудувати ефективну модель сільськогосподарського виробництва, орієнтуючись на кращі зразки — польську, німецьку, французьку. В такому випадку, можливо, виручка від експорту агропродукції за 11 місяців 2020 року становила б не $20 млрд, а удвічі, а то й утричі більше, тоді й загальний бюджет був би значно об’ємнішим, а відтак можна було б розраховувати на вищі обсяги дотацій. Наприклад, кожен гектар голландських сільгоспугідь дає у 216 разів валютної виручки більше, ніж в український, бельгійський — у 137, Швейцарський — у 64 рази. А це означає, що голландці та швейцарці досягли найвищого ступеню диверсифікації виробництва та глибини переробки продукції.
На Заході основні форми господарювання — фермерство та обслуговуючі кооперативи. Їхня філософія — багатофункціональність сільського господарства, яке має дбати не лише про високу продуктивність, але й про довкілля та наповнення сільських територій життям. А тому західна модель відзначається винятковою гнучкістю, соціальною стабільністю, здатністю миттєво переорієнтовуватися на потреби ринку, швидко запроваджувати новітні технології. Провал виробництва якогось виду продукції там не означає катастрофу для всієї галузі, як це іноді буває в Україні.
Ми теж могли б наблизитися до цієї моделі, якби зосередилася на підтримці середніх, фермерських та особистих селянських господарств, які одержали в 1990-х землю, але не маючи матеріальних ресурсів, не могли дати їй ради. А тому структура АПК стала набувати потворних і навіть хворобливих форм, коли в ній стали домінувати агрохолдинги площею від 10 до 500 тис га, неефективні, некеровані, зосереджені на вирощуванні кількох високомаржинальних культур із інфраструктурою, повністю зорієнтованою на експорт. Через це на заході український АПК називають гігантом, який спирається на дві ноги — кукурудзяну і соняшникову.
Увесь інформаційний простір аграрної сфери протягом останніх трьох років був буквально заповнений кукурудзою — ціни, обсяги виробництва, врожайність, виконання контрактів. Схоже на те, що ми повернулися у хрущовські часи, коли про кукурудзу можна було почути не лише із радіоприймачів, а навіть із прасок. Різниця тільки в тому, що в ті часи вона погано дозрівала на півночі і на заході, а тепер навпаки, у зв’язку зі зміщенням кліматичних поясів покинула південні та східні степи і рушила на північ. Враження таке, що Україну в кліматичному сенсі перевернули догори ногами. Навіть без постанов партії та уряду та райкомівських накачок площі під цією культурою за 20 останніх років збільшилися з 1,3 млн га до 5,39 млн га, обсяги виробництва з 3,8 млн т до 35.9 млн т, частка в структурі зерновиробництва зросла до 50%. Від транснаціональних компаній аграрії одержали високопродуктивні гібриди з різними строками дозрівання, готові рецепти вирощування, ресурсне кредитування. Урожайність 10 т/га стала нормою, а дехто перевищує цей результат у півтора-два разу. У хрущовські часи за такі досягнення золоті зірки посипалися б на груди аграріїв, як із рогу достатку.
Завдяки кукурудзі зерновиробництво впродовж останніх кількох років стало сягати рекордних позначок: у 2015-му було вперше в історії взято рубіж 60,1 млн т, у 2018-му -70,1 млн т, у 2019-му — 75,08 млн т. Здавалося, кукурудзоводи раз і назавжди упіймали зростаючий тренд, але 2020-й вирішив остудити їхні гарячі голови, суттєво обваливши врожай качанистої кукурудзи, а разом і з нею і загальний вал виробництва зерна. Вже сьогодні зрозуміло, що цього сезону вдасться зібрати не більше 30 млн т качанистої. Одне слово, через жорстоку посуху, яка вразила більшість регіонів, наша королева підманула-підвела. І не лише вона, а й решта зернових. В такій ситуації, як ніколи видно ущербність діючої аграрної моделі, котру за найменшого форс-мажору починає лихоманити. Недобір не такий вже й катастрофічний. Ми одержали 3-4-й урожай за останніх п’ять років, але одразу виникла напруга в зернових балансах країни. Світовий ринок готовий проковтнути увесь наш кукурудзяний здобуток повністю, але запротестували тваринники, оскільки зрозуміли, що їм нічим буде годувати худобу та птицю, а тому звернулися до уряду з проханням обмежити експорт кукурудзи.
Знову пробігла чорна кішка поміж зернотрейдерами та великою групою аграріїв, котрі відмовилися виконувати форвардні контракти на кукурудзу, бо, бачте, втрачають на кожній тонні по $50—70. Після тривалих перемовин на урядовому майданчику ситуація зайшла у глухий кут і плавно перейшла в суди. Як повідомив президент УЗА Микола Горбачов, із 6—7 млн тонн кукурудзи, які були законтрактовані по форварду, 2—2,5 млн т вимагатимуться в судовому порядку. Голова Аграрного союзу України Геннадій Новіков вважає, що держава в цій ситуації могла бути не просто спостерігачем, який надав майданчик для перемовин, а активним гравцем. Він нагадує про ситуацію, яка виникла в 2003 році, коли спочатку все вимерзло, а потім висохло, в наслідок цього постраждали 80—85% площ. І тоді уряд ухвалив рішення, щоб пролонгували всі кредити і повністю компенсувати відсотки. Це можна було б зробити і зараз. Для цього знадобилося б всього кілька десятків млн грн. Завдяки цьому аграрії могли б погасити борг перед форвардом і спокійно почати готуватися до наступного сезону. Мало того, АСУ одержав скарги на те, що саме великі державні оператори такі, як ДПЗКУ і Аграрний фонд чинять найбільший тиск на аграріїв, вимагаючи виконання форвардних контрактів. Є ситуація, коли господарство лише на 10% не закрило зобов’язання по раннім ярим, при цьому боржник пропонує закрити борг кукурудзою, однак державний оператор вже три місяці тягне з ухваленням рішення щодо заміни, та ще й виставив штрафи за невиконання угоди на один млн грн. Податкова інспекція також здирає шкуру, вимагаючи сплатити ПДВ за врожай, якого не було.
«Ми не просимо уряд, аби він уласкавив трейдерів, нехай вплине хоча б на підпорядковані їй структури. Дуже важливо, щоб урядовці і законодавці зрозуміли, що треба негайно запроваджувати агрострахування, підкріпивши це рішення рядком у бюджеті, щоб аграрій був захищений, як у всьому цивілізованому світі, а не залишався сам на сам зі стихією. Але далі балачок про важливість і необхідність агрострахування справа не йде...» — говорить Геннадій Новіков.
Для аграріїв, які потерпіли від посухи, величезною проблемою є розрахунки з пайовиками. Останні наслухавшись урядовців, які запевняють, що сьогодні аграрію взяти кредит за програмою «Доступні кредити 5-7-9%» все одно, що рака перервати, кажуть орендарям: «А ви візміть дешевий кредит та й розрахуйтеся з нами...» Згідно з інформацією, яка надходить із регіонів, пільгові кредити одержали лише 3—5 господарств, тобто ця фінансова підтримка охопила близько 20—30 тис га із 8 млн га, які обробляють члени Аграрного союзу.
«Нещодавно, я зробив експеримент: подав в один із банків заявку на одержання такого кредиту. Звідти надійшов перелік видів застав, під які можуть надати такий кредит: квартира в гарному місці, офісні приміщення до 1000 кв м, склади до 200 кв.м, імпортна техніка не старіша 5 років, тобто дуже тверді застави. Я переслав цю відповідь Тарасу Висоцькому, висловив свою думку міністру економіки Петрашку про те, що банки насправді не хочуть кредитувати аграріїв», — розповідає Геннадій Новіков.
Якщо 2020-й був провальним для лідерських галузей АПК, то яким же тоді він був для аутсайдерів, серед яких опинилося молочне скотарство, цукровиробництво, садівництво, бджільництво, картоплярство, овочівництво, льонарство, хмелярство? Ще більш провальним. Виробництво молока та м’яса — найпростіший спосіб підвищити додану вартість сільгосппродукції. Наприклад, додана вартість зерна, використаного у молочному скотарстві, збільшується у 5,4 разу, а після переробки молока — у 8,8 разу. Однак Україна втрачає свою молочну галузь. За 10 місяців 2020 року поголів’я корів скоротилося майже 6% до 1 млн 747 тис голів(8,5 млн — у 1991-му), виробництво молока зменшилося на 4%. Стрімко наближаємося до ситуації, коли корову можна буде побачити лише в зоопарку, а натуральні молочні продукти одержати тільки з-за кордону. Ця галузь не може жити без державної підтримки, бо інвестиції на облаштування одного скотомісця становлять мінімум $6 тис, а його окупність досягається приблизно на шостий рік. Проте лише 1 млрд гривень виділив бюджет на підтримку всієї галузі тваринництва, включаючи молочне скотарство, бджільництво та вівчарство. Цукровиробництво в цьому році здивує всіх антирекордом, виробивши найменше за новітню історію України солодкого продукту — трохи більше одного мільйона тонн ( 1991-й — 5 млн т). Ця галузь вже давно бездотаційна, некерована, кинута напризволяще.
Збитків в цьому сезоні зазнали всі форми господарювання АПК, проте по фермерах цей сезон, ніби танком проїхав. За оцінкою почесного президента АФЗУ Івана Томича, частка тих, хто спрацював із плюсом становить близько 15%, зазнали збитків — 25%, а решта балансує практично на нулях прибутковості. А тому близько 2 тис фермерських господарств за підсумками цього року можуть припинити свою діяльність. Це можна вважати наслідком недолугої аграрної політики останніх років. Від скасування у 2016 році пільгового режиму адміністрування ПДВ постраждав увесь АПК, проте фермерам, як найслабшим у фінансовому плані формуванням, було завдано найдошкульнішого удару. Внаслідок цієї податкової новації виробництво валової продукції АПК за чотири останні роки упало на 30%. Впродовж останніх років уряд відновив програми підтримки фермерів в рамках реалізації Концепції розвитку фермерських господарств та сільськогосподарської кооперації на 2018—2020 роки. Але це, скоріше, була демонстрація намірів, аніж реальна підтримка. Проте за рік, який завершується, фермери, особисті селянські господарства та кооперативи одержали найнижчу підтримку за всю історію новітньої України. Передбачалося виділити на фермерські господарства 480 млн грн. і 100 млн грн — на обслуговуючі кооперативи. Проте лише близько 60 фермерських господарств одержали 28 млн грн. на поворотній основі, 3% фермерів скористалися підтримкою відшкодування кредитних відсотків, 6% фермерів — одержали компенсацію за техніку, кооперативи — нуль. «Я не бачу в новому бюджеті, якихось важелів, котрі змінили б баланс у структурі АПК у бік фермерства, 4,5 млрд грн на підтримку всього АПК — це ознака глибокої кризи у цій сфері», — вважає Іван Томич.
«Враження таке, що олігархи хочуть остаточно задушити підприємницьку дрібноту. Посилюється податковий тиск, процвітають бандитизм і рейдерство, за минулий рік вбито сім фермерів, це тільки тих, яких я знав особисто. А тому я бачу, що фермерам треба об’єднуватися із «фопами» для боротьби за свої права...» — говорить президент АФЗУ Микола Стрижак.
Чого очікувати від 2021-го? Прихильники ринку землі стверджують, що запуск цієї реформи, одночасно розпочне перебудову моделі аграрного бізнесу в Україні. Нібито приватна власність на землю відкриє нові можливості перед садівниками, виноградарями, тваринниками, переробниками, розквітнуть фермерські та особисті селянські господарства. Теоретично так. Проте ще жодна реформа в Україні не прораховувалася на рівні математичної моделі. Спочатку робили, а потім підраховували втрати і чухали потилиці. Як це було, скажімо, під час розпаювання земель у 1990-х, чи прискореної деколективізації на початку 2000-х. Розрахунок був на те, що із власника паю відродиться куркуль, проте на практиці народився латиноамериканський латифундист. А тому всіма процесами, які відбуваються в АПК, має керувати держава з допомогою податкових та фінансових важелів. Навпомацки не вийде.
