Минуло трохи більше півтора місяця, як Президент Віктор Янукович наклав вето на Закон щодо поправок до Закону «Про електроенергетику», яка поширює «зелений» тариф на електроенергію, вироблену з біогазу. Але ні ринок, ані експерти не зрозуміли мотивів Президента й не погодилися з ним. Днями група народних депутатів вирішила знайти з главою держави компроміс і запропонувала поширити дію так званих зелених тарифів якщо не на весь біогаз, то хоча б на електроенергію, яку виробляють із біогазу твердих побутових відходів. (Автори відповідного законопроекту — народні депутати Володимир Рибак, Микола Деркач, Зиновій Шкутяк, Віктор Матчук і Сергій Майборода — представляють в парламенті ПР, НУ-НС і Блок Литвина.)
Документом, зокрема, пропонується надати твердим побутовим відходам (ТПВ) статус альтернативного джерела енергії, внісши поправки до відповідного закону (такий статус передбачає зобов’язання держави викуповувати всю вироблену електроенергію) і встановивши для ТПВ коефіцієнт до тарифу 2,3 (як і для біомаси).
Як зазначає слідом за авторами законопроекту директор Європейсько-українського енергетичного агентства Олена Рибак, стимулюючи виробництво електроенергії з біогазу, держава одночасно підвищує на більшій частині території України рівень екологічної безпеки. І додатково стимулює інвестиції до цілковито нового сегмента ринку. «В Україні існує близько 1800 полігонів ТПВ, 1000 з яких — несанкціоновані, — говорить експерт. — За підрахунками, потенціал України щодо збору біогазу з полігонів ТПВ дорівнює приблизно 65 мільйонам кубометрів на рік, що покриває річну потребу в природному газі для населення великого українського міста».
Аналогічні цифри наводилися й на засіданні Київського міжнародного енергетичного клубу «Q-club», присвяченому використанню альтернативних видів енергії, у тому числі біомаси взагалі та біогазу зокрема. Як сказав, відкриваючи дискусію, президент клубу Олександр Тодійчук, в Україні «ще існує думка, що альтернативи російському газу немає. Але на засіданні ми продемонструємо, що альтернатива все ж існує». «Більше того, — продовжував Тодійчук, — незалежно від результатів переговорів між Україною та Росією всі... вже розуміють, що підсумки переговорів не будуть сприятливими для України, й шукають альтернативи».
Директор НТЦ «Біомаса» Георгій Гелетуха зазначає: «Ще в серпні цього року був помітний політичний тренд на скорочення споживання природного газу, і це найбільш відверто прозвучало в завданні Президента, спрямованому на подолання наслідків підвищення цін на газ. На жаль, у листопаді ми вже відчули інший тренд, і, напевно, яскравим його проявом стало вето на закон про «зелений» тариф для біогазу». Дискусія, яка розгорнулася після цього, як вважає вчений, засвідчила, що вето не було випадковістю й що «зелений» тариф на біогаз має ряд серйозних супротивників (чи не належать до них впливові власники виробництв сонячних батарей, що фінансуються з бюджету країни?). А втім, те саме можна сказати й про українсько-російське газове лобі. Як зазначає Гелетуха, в енергобалансі України газ посідає невиправдано велике місце (близько 40%), і в середньому за місяць Україна платить за газ близько 1 мільярда дол. За даними експерта, частка газу в країнах Європи не вища за 23—24%. У нашій країні всі відновлювані джерела, включаючи велику гідроенергетику, становлять 2,7% (в т.ч. біомаса — 0,5) енергобалансу, що в три-чотири рази нижче, ніж в Євросоюзі.
Гелетуха вбачає головну проблему у використанні відновлюваних джерел енергії в Україні в тому, що газ, який іде в теплоенергетику та населенню, дотовано (ціну зменшено) в чотири-п’ять разів. У результаті ці джерела стають неконкурентоспроможними порівняно з традиційними. «Якщо ці джерела замінюють дорогий газ, що йде для промисловості та бюджетної сфери, то в нас з економікою все гаразд. Виходить, що біомаса втричі дешевша, й є сенс її використовувати, вкладати в неї інвестиції. Будь-які проекти окупаються, щонайбільше, за три роки». Експерт закликає дотувати не газ, а відновлювані джерела енергії, що дозволило б цій галузі розвиватися. За його словами, в Україні сьогодні є не більш як десять біогазових установок, тоді як могло б працювати не менш як три тисячі.
Але Володимир Купчак — топ-менеджер однієї з провідних птахівницьких компаній України, що реалізовує програму будівництва 30 біогазових заводів, — стверджує, що в країні немає жодної нормально працюючої біогазової установки. Причина цього йому абсолютно зрозуміла: для цього немає мотивації. Отримати кредит для будівництва біогазових установок навіть під високі відсотки практично неможливо. А ще дуже високі бюрократичні бар’єри. Купчак критикує чинний закон в Україні про «зелений» тариф, який не вважає відходи тваринництва біомасою. Ще один бар’єр — це потреба модернізувати електромережі. Вартість цих робіт може в два-три рази перевищувати витрати на будівництво самого заводу. А головним гальмом, як вважає топ-менеджер, є відсутність державної підтримки.
