«Європейська ціна на блакитне паливо стане справжнісіньким шоком для української економіки!» — раз по раз твердять на засіданнях та нарадах керманичі держави. Складні газові переговори, національні поступки у питаннях отримання дешевого газу — всього цього можна частково уникнути, якщо не зараз, то хоча б у майбутньому. Для цього держава повинна не просто на словах декларувати проведення заходів із нарощування частки нетрадиційних видів палива у загальному енергетичному балансі країни, а й фінансувати їх. Як сьогодні вирішується питання «альтернативки» державою, «Дню» розповів перший заступник голови Національного агентства України з питань збереження та ефективного використання енергетичних ресурсів Олександр ПАРШИН.
— У деяких європейських країнах частка альтернативної енергії в загальному обсязі спожитих енергоресурсів становить 40%, а в Україні цей показник — тільки на рівні 0,8%. Що чи хто заважає просуванню «альтернативки» в маси?
— Справді, у таких країнах, як Данія, Швеція, дуже великий відсоток споживання альтернативної енергії. Особисто мене здивував досвід Норвегії, яка, посідаючи у світі третє місце за покладами природного газу, практично не використовує його для обігріву будинків населення. Навпаки, там ставка робиться на енергію з нетрадиційних видів палива. Чому так? Бо в цих країнах існує чітко налагоджена державна політика у цій сфері, яка у великій мірі зумовлюється постійним дорожчанням природних енергоресурсів.
В Україні активному використанню нетрадиційних видів палива заважає низька вартість природного газу та інших невідновлювальних енергоресурсів. Крім того, у нас не розвинуте власне виробництво обладнання для використання альтернативних видів палива. А імпортне обладнання з виробництва альтернативних джерел енергії (сонячні батареї, теплові насоси, вітрові установки) влітає вітчизняним підприємствам у копійчину.
Економія енергоресурсів за 2007 рік в межах країни становить 4,9 мільйона тонн умовного палива. У грошовому вираженні це дорівнює 3,1 мільярда гривень, або 3% від загального обсягу споживання енергоресурсів у країні. Якщо ж Україна хоче стати членом ЄС, то їй потрібно до 2020 року довести частку альтернативних видів палива у загальному енергетичному балансі до 20%.
— Зі вступом до СОТ країна втрачає преференції із завезення енергоефективного обладнання. Які в цих умовах мають бути кроки уряду?
— Потрібно все зробити, щоб це обладнання вироблялося в Україні. Якщо вдасться освоїти його виробництво, то українські підприємства зможуть дешевше та швидше проводити переоснащення своїх виробничих потужностей. Необхідну для цього програму вже запропонували уряду. Наше відомство вважає, що краще направляти гроші на цю програму, аніж на газифікацію віддалених населених пунктів (подорожчання газу не уникнути) та на надання неефективних субвенцій з технічних ремонтів житлового фонду.
— Розкажіть про концепцію реалізації програми відновлювальних джерел енергії, яка перебуває на розгляді у Кабміні.
— Це «Концепція державної програми з розвитку та виробництва біологічних видів палива на 2010—2015 роки». Її головні розділи: використання органічних та біологічних видів палива, біогазу у різних його проявах (зі звалищ, стічних вод), виробництво біодизелю та біоетанолу. На її реалізацію потрібно 7 мільярдів 780 мільйонів гривень. Після запровадження програми економія для держави за рік становитиме 5 мільярдів 862 мільйони гривень. Не важко порахувати, що термін окупності програми — 1,2 року. Для її втілення у життя потрібно мінімальне використання бюджетних грошей — 0,5% від усього обсягу фінансування (лише на нормативну базу). 15% на переозброєння комунальної енергетики повинні виділити місцеві бюджети. Решту — 30% і 54,5% — нададуть відповідно комерційні підприємства та інвестори, які прийдуть працювати до галузі.
— Чи не вплине на просування «альтернативки» політична нестабільність?
— Гадаю, нинішні політичні хвилі не вплинуть на цей процес. Сьогодні уряд приділяє значну увагу проблемам нетрадиційних видів енергії. Так, є завдання всім галузевим міністерствам, всім центральним органам влади розробити комплексні чи цільові програми з енергозбереження у своїй галузі. Після виконання цього завдання наше агентство зможе скласти повну картину про стан «альтернативних» справ у областях та галузях. Крім того, не маючи сьогодні достатніх фінансових ресурсів на реалізацію енергозберігаючих проектів, ми хочемо створити правила гри на цьому ринку: ДСТУ, технічні регламенти, стандарти, методики, які дозволять підприємствам вкладати свої та кредитні ресурси у зниження енергоємності виробництва і залучати до цього процесу інвесторів.
— Скільки сьогодні держава виділяє грошей на «альтернативку» і які механізми держпідтримки існують для підприємств, що бажають встановити на своїх виробництвах енергозберігаючі проекти?
— Сьогодні немає єдиної державної програми з переоснащення виробництва енергоефективним обладнанням у межах країни. Все віддано на розсуд власників підприємств. Але існує закон про стимулювання заходів з енергоефективності, який передбачає пільги для підприємств, що готові використовувати нетрадиційні види палива.
Стосовно державного фінансування, то на науку виділено 1 мільйон 415 тисяч гривень. З них 800 тисяч гривень спрямовано на «альтернативку» і 600 тисяч гривень — на розробку енергетичних стандартів, на соціальні види продукції. У 2008 році діє державна програма для Агентства інновацій та інвестицій України, якому виділено 167 мільйонів гривень на здійснення енергоефективних інвестпроектів під надання пільгового відсотку за користування кредитом. Тобто агентством виділяється підприємству гривневий кредит до 7% річних на термін до п’яти років. Друга програма діє в нас — це компенсація відсотків за кредитами комерційних банків при запровадженні підприємством енергоефективних проектів. Якщо взятий підприємством банківський кредит визнається нами енергоефективним, то підприємству компенсуються річні відсотки за кредитом у розмірі однієї облікової ставки Нацбанку (12%). Наступного року в проекті бюджету передбачено 180 мільйонів на цю програму, а на наукові розробки — 36 мільйонів гривень.
Стосовно податкових пільг, то сьогодні фактично діє лише одна із зазначених у законі про стимулювання енергоефективності. Це завезення з-за кордону енергоефективного обладнання без сплати мита. Однак наше агентство проводить сьогодні роботу з Мінфіном, щоб із 1 січня 2009 року більшість пільг цього закону почали діяти. Зокрема, мова йде про звільнення від сплати ПДВ при завезенні обладнання для виробництва альтернативних видів палива чи для обладнання, яке працює на «альтернативці». Друга теза стосується стовідсоткової пільги на прибуток при виробництві на території України енергоефективного обладнання, яке працює на альтернативних видах за умови, що вивільнені гроші підуть на розширення виробничих потужностей. Чому ці пільги не діють сьогодні? Бо будь-яка пільга означає виділення додаткових грошей з держбюджету. Сьогодні політика Мінфіну така, що до 2009 року вирішити ці питання навряд чи вдасться. Мені здається, що це недалекоглядність Мінфіну, бо, запровадивши ці преференції, він би забезпечив у майбутньому додаткові плюси як для економіки, так і для держбюджету. Зокрема, пільги сприяли б розширенню виробництва альтернативної електроенергії та зменшенню енергоємності ВВП.
