Андрій Кияк пройшов хорошу «банківську» школу. Був керівником групи економічних радників голови Нацбанку і начальником Управління розвитку банківського сектору НБУ. Пізніше створював і очолив правління ЗАТ «Міжнародне бюро кредитних історiй». Нині він голова правління ТАС-Бізнес банку. В ексклюзивному інтерв’ю «Дню» він розповів про деякі особливості банківської справи, які його сьогодні найбільше турбують. Отож розмова почалася з так званих поганих кредитів.
— Поняття поганих кредитів розділяється, якщо ми говоримо про корпоративний і кредитний портфель. Тому, досить важко говорити про ці речі загалом. Як показує статистика, є питання, що стосуються, зокрема, розвитку роздрібного портфелю, головним чином, споживчих кредитів. Чому так відбувається? Йдеться про зростання поганих кредитів до їхньої частки у кредитному портфелі в цілому. Якщо на початок минулого року вона становила піввідсотка, то сьогодні це півтора. Ріст 100—150%. Тобто тенденція помітна. Але це тільки кредити, які дійсно безнадійні.
— Які причини цього? Чи не бентежить такий стан справ банківську спільноту?
— Відбувається це тому, що часто-густо кредити є масовими, а досвід кредитування фізичних осіб у наших банків невеликий і відповідна модель оцінки споживача не є найефективнішою. Безумовно, банки така ситуація не може не бентежити. Кому ж подобаються погані кредити. Щоправда, нині рівень доходності конкретного виду кредитів чи портфелю кредитів перевищує ці ризики і дозволяє утримувати певний рівень боргів, які не повертаються або тих, що є сумнівними. У кількісному відношенні ситуація в роздрібному кредитуванні змінюється не на краще — тенденцією до зростання. Однак банки вчаться працювати з поганими кредитами...
— Тобто ви прогнозуєте, що й надалі банки стикатимуться з великою кількістю проблемних клієнтів і кредитів?
— Безумовно. Бо нині до кредитування підключилося лише близько 30% населення нашої країни. Рано чи пізно прийде до банків і решта. Тож банк повинен знати свого клієнта. Ризиковий поріг у системі безнадійних кредитів — 15—20%. Такі пороги пережили у свій час наші країни-сусіди. Не виключено, що якісь елементи чи дефолту, чи чогось іншого, можуть загрожувати і нашій системі. З одного боку — це погано, з іншого — добре. Добре тому, що, знаючи про це, кризи можна не допустити. Зокрема, можна чітко намалювати статистичну карту, і з її допомогою усвідомити, що така от група клієнтів ніколи не поверне кредитів, а інша, вірогідно, поверне, третя — точно поверне. Це, звичайно, плюс, але погано, що залишається сам факт загрози дефолту чи якоїсь іншої неприємності. Тут банкіри мають мобілізувати всі зусилля і забезпечити, аби відмічена нами тенденція не могла впливати на якість роботи конкретної установи.
— Наскільки реальний дефолт для окремих наших банків?
— На мою думку, говорити про нього нині абсолютно немає підстав. Адже ми розбирали в основному теорію. А на практиці Нацбанк підходить до справи професійно, він приділяє таким тенденціям у комерційних банках найпильнішу увагу. І наша справа, що за умов своєрідного буму роздрібного кредитування від подібних ризиків нікуди не дінешся.
— Зараз точаться розмови навколо того, чи вплине коливання долара на стабільність гривні. Ваш прогноз з цього приводу.
— Є основні засади кредитно-грошової політики, з чітко затвердженими параметрами до кінця року. Тому навіть за умови девальвації долара ревальвація гривні, як на мене, не має бути пов’язана з девальвацією долара перед євро. У нас так історично склалося, що ми маємо неформальну прив’язку до долара. Але насправді, де-факто її ж немає, бо немає й де-юре. Є чіткі тенденції, і чіткі позиції грошової політики.
— Яка сьогодні ситуація на ринку бюро кредитних історій?
— Коли я говорив про якісні зміни у банках, то мав на увазі саме те, що вони сьогодні все частіше звертаються до послуг кредитних бюро. Якщо минулого року це були якісь майже космічні для нашого ринку дані, то тепер — це цілком реальний проект, цілком реальний продукт. І деякі банки починають поступово заводити ті продукти, які вони отримують у бюро, в свої власні банківські процеси. Це означає, що коли йде цикл оцінки клієнта, то банк намагається чітко зрозуміти і на якомусь з дванадцяти етапів імплантувати отриману інформацію.
— Днями з’явився четвертий гравець на ринку кредитних історій. Як ви вважаєте, чи не досить?
— Кредитне бюро — це важка справа, вона потребує часу та витрат. Плюсом нових гравців є те, що нам уже вдалося підготувати ринок і його розуміння. Це вже не щось дивовижне. Але мінуси залишаються. У такі бюро потрібно вкладати багато коштів. Але й сказати, що чим більше бюро — тим краще, — не можу.
— Як ви оцінюєте заяви деяких експертів про негативний вплив на банківську систему України зростання частки іноземних банків?
— Ця частка за відношенням капіталу іноземних банків до українських вже становить близько 30%. Це не критично ані за величиною, ані за якістю. Усе залежить від ліберальності підходів, які існують у регулятора тієї чи іншої країни. Україна переживає абсолютно такий етап, який пройшла Польща. Я говорю про тенденції, що спостерігаються — скуповуються великі банки, є величезний попит на українські фінансові активи і достатня пропозиція. Я не вважаю, що присутність іноземного капіталу — ризик, чи для української валюти, чи для монетарної системи. Це абсолютно нормальний процес, як для банківської системи, так і для регулятора.
— Чи є безпечна межа для купівлі іноземцями наших банків?
— Я не бачу тут ризиків взагалі, тож не можна говорити і про межу. Сьогодні монетарна система контролюється Нацбанком. Стабільність гривні зберігається. Банки з іноземним капіталом фактично перебувають під юрисдикцією українського регулятора. Поки що я бачу більше плюсів: прихід великих банківських ресурсів (хоча і без обіцяних знижених ставок), якісь нові продукти. Це достатньо комплексне питання.
— Тож чи існує така межа?
— Дивлячись, яка ставиться ціль. З одного боку, ми говоримо, що банки-комерсанти — вони продають, бо є попит. І, лише у випадку, якщо можливий підрив стабільності національної грошової одиниці, через підрив стабільності банківської системи — це ще потрібно аргументувати, то, на моє переконання, в руки іноземного капіталу можна спокійно віддавати 50—60% банківської системи.
— Зважаючи на ваше нове призначення, як ви збираєтеся за такий короткий термін підготувати ТАС-Бізнес банк до продажу?
— Мені поставлено завдання забезпечити нарощування вартості банку. З іншого боку, це покращить діяльність банку і сприятиме ефективної системи роботи. Я не говорю, що вона неефективна сьогодні. Але враховуючи, що банк переїжджає до столиці, йдеться про створення банку всеукраїнського масштабу. З столиці ми будемо йти у регіони. Тому зараз чітко визначаємо для себе ті, які для нас цікаві з погляду як роздрібного кредитування, так і корпоративного. Найголовніше — створити ефективну систему ухвалення рішень, процесів і процедури. Це у будь-якому випадку даватиме банку можливість заробляти і підвищить його вартість.
