Запроваджений 1992 року шестирічний мораторій на відчуження земель поширюється сьогодні лише на 0,001% (приблизно 40 тис. га) земельних ділянок. Звільнитися від нього повністю вони зможуть двома шляхами: прийняти закон "Про внесення доповнень до Земельного кодексу України" або природним - зачекати до травня наступного року. На думку фахівців Держкомзему, це, хоч і незначно, та все ж активізує земельний ринок України. На що, власне кажучи, і спрямовано земельну реформу. Для її здійснення вже проведено реєстрацію всіх земельних ділянок, розділено на паї 96% земель недержавних сільськогосподарських підприємств, 5 млн. осіб видано сертифікати на володіння ділянками.
На сьогодні у власності й у користуванні в населення перебуває 7 млн. га, з них 0,9 млн. - у фермерів. За останні роки зросла кількість колективних сільськогосподарських підприємств (КСП) з 8799 до 10447 (18,7%), з 18 до 353 збільшилася кількість кооперативів. Ймовірно, це пов'язано не стільки з появою нових господарств, скільки з розукрупненням колишніх радгоспів та колгоспів-гігантів. Крім кооперативів та КПС з'явилися акціонерні товариства (797). Помітним фактором життя на селі стали фермерські господарства (35,5 тис.).
Економічна ситуація, що склалася, хронічні невиплати зарплати й високі ціни на основні продукти харчування змусили багатьох, навіть міських жителів, зайнятися сільським господарством. У результаті кількість особистих підсобних господарств з 9,2 млн. доросло до 11,5.
Однак ринкові відносини на селі ще не утвердилися. За словами голови Держкомзему Леоніда Новаковського, говорити про землю, як про товар, можна, але щось вирішувати - ще рано. І така думка, очевидно, переважає у середовищі аграрного лобі в українському істеблішменті. Керівництво Держкомзему, в усякому разі вважає, що необхідно внести зміни до Земельного кодексу, законодавчо закріпити права власника землі, відрегулювати сам механізм купівлі-продажу паїв. Крім того, знадобиться більш ретельна оцінка земель. Середня ціна сільгоспугідь у середньому становитиме 3800 гривень за гектар. У Житомирській області ця ціна дорівнює 2500 гривень, у Севастополі - 13396, а у центрі Києва - 100 тис. гривень за гектар. Поки що на шляху земельної реформи пройдено тільки перший етап - оренди земельної ділянки. Як уважають експерти, оренда дозволить кожному фермерові зробити розміри свого господарства найбільш раціональними.
Однак, один з найскладніших етапів - зміна свідомості людей. Багато з них ще просто не готові взяти землю у приватну власність. На 5 млн. земельних ділянок (з 12 млн., що існують) не подано заявки на приватизацію. Не в кожного є кошти купити всю необхідну техніку, інвентар, добрива й багато іншого, без чого в господарстві не обійтися. Крім того, існує маса питань, відповісти на які з повною впевненістю не може, мабуть, ніхто. Перше з них - податки. Нинішній податок на землю однаковий для всіх форм власності. Але чи не зміниться він через декілька років? Чи не доведеться платити за безплатно отриману землю і, якщо доведеться, то чи буде ця ціна посильна? Сьогодні й без того фермерські господарства не квітнуть. Їхня ефективність (на відміну від таких же на Заході) не вища, ніж у звичайних колективних господарствах. Кому можна продати приватизовану ділянку? Нині купити її зможе або товариш за спільним господарством, або безпосередньо рада народних депутатів, яка видала її раніше. Якщо це становище зміниться, то, враховуючи ситуацію, яка нині існує, чи не опиниться за декілька років Україна власністю, приміром, Німеччини або Австрії? Землю можуть скупити й наші вітчизняні власники мільйонних рахунків. У такому випадку половина населення України, не маючи засобів виробництва та засобів праці, опиниться в наймитах. До цього нам, власне, не звикати.
