Ситуація із фінансуванням сільського господарства нинішнього року стала просто катастрофічною. Фінансова криза, яка нагромаджувалася протягом останніх кількох років, нарешті вибухнула: найбільший аграрний банк "Україна" виявився на межі неплатоспроможності.
"УКРАЇНА" РОЗПЛАЧУЄТЬСЯ ЗА ЧУЖІ БОРГИ
Для фахівців фінансові проблеми банку "Україна" не були несподіванкою. Усі прекрасно розуміли, що щорічне змушування його до аграрного кредитування за величезного неповернення кредитів, рано чи пізно не могло не розвалити колишньої державної твердині. Один із найбільших банків країни став заручником безвихідної політики сільськогосподарського фінансування. Тепер керівництво банку змушене констатувати, що сума коштів на коррахунках лише в лютому скоротилася майже втричі, а питома вага проблемних кредитів досягла 52% кредитного портфеля.
Якщо врахувати ще й те, що на частку восьми найбільших банків країни, до якої входить і банк "Україна", припадає до 75% грошових ресурсів всієї банківської системи, висновки будуть ще гнітючішими. Внутрішні труднощі банку загрожують масштабною фінансовою кризою не тільки вітчизняній банківській системі, а й економіці загалом.
Звичайно, нинішні проблеми виникли не вчора. До них банк підштовхувала непродумана і некомпетентна аграрна політика, що її спільно проводили парламент і уряд з перших днів української незалежності. За даними незалежних експертів, сьогодні на рахунках сільгосппідприємств перебуває в середньому не більше ніж 200 гривень. Частка збиткових господарств сягає 85%. Середня рентабельність сільського господарства останніх кілька років стабільно виражається в негативних показниках.
Така безрадісна картина в агросекторі ніколи не призводила, і не могла призвести в принципі, до добрих фінансових результатів у банку "Україна". Доти, доки банку вдавалося компенсувати втрати від кредитування АПК на валютному чи кредитному ринках ситуацію вдавалося тримати під контролем. Проте тепер, коли прибутковість банківської системи не перевищує 5%-6% річних, про такі компенсації не варто і мріяти. Очевидно, у найближчі рік-два головною статтею повернення збитків банку стане, очевидно, боротьба за повернення кредитів. Хоча вже тепер зрозуміло, що без допомоги державних структур і на цьому фронті перемога малоймовірна. Але що може запропонувати держава, щоб уникнути фінансового краху банку та всього агропромислового комплексу?
КУДИ ПІШЛИ ГРОШІ НА ПОСІВНУ?
З початку весняних польових робіт парламент ухвалив щонайменше три "доленосні" закони - "Про зупинення спаду сільськогосподарського виробництва" та поправки до Закону "Про пріоритетність соціального розвитку села", а також "Про оренду землі". (На два перших Президент наклав вето, а ухвалення останнього, навпаки, ініціював власним указом). Отже, перші два законопроекти мали, узаконити кредитну емісію НБУ й відстрочку погашення боргів сільгоспвиробниками та забезпечити стабільне бюджетне фінансування АПК у 1997 - 1998 роках. Іншими словами, згадані закони давали новий імпульс знесиленій системі державного фінансування АПК з усіма її зловживаннями та безгосподарністю.
При цьому парламент повністю знехтував руйнівні наслідки своїх рішень для фінансової системи країни. Як зазначають співробітники банків, централізовані ресурси зазвичай розподіляються під тиском влади й більша частина їх видається "лежачим" підприємствам. Тому основні проблеми використання фінансової допомоги аграрному секторові - це нецільове використання виділених ресурсів та їх неповертання. У квітні банк "Україна" проінформував громадськість про те, що велика кількість його позичальників, отримавши кредити під 35% річних для проведення весняних робіт, негайно розмістили кошти в інших банках під 50 - 55% річних. А всього банк прокредитував АПК на суму 403 млн. грн., з них лише 96,5 млн. - платоспроможним підприємствам.
Попри те, що закони досі не набули чинності через президентське вето, дестабілізація від них - очевидна. Аграрний сектор і раніше був одним з найризикованіших фінансових ринків. А постійне пробачення боргів справляє зворотний ефект: банки відмовляються співпрацювати з позичальником, розбещеним безкарністю та утриманською політикою центральної влади.
ІПОТЕКА ПО-СОЦІАЛІСТИЧНОМУ
Окрім іншого, інтерес банків до сільськогосподарського сектора відбиває недосконалість земельного законодавства, неефективність Земельного кодексу та відсутність закону про іпотеку (заставу) землі. Закон "Про оренду землі" ухвалений нещодавно парламентом, навряд чи можна назвати вдалою спробою вирішення цілої купи нагромаджених проблем АПК. Адже завдання, що його поставив перед собою парламент в особі свого спікера, м'яко кажучи, не може бути виконаним. Олександр Мороз був лаконічним, заявивши, що норми закону необхідно виписати таким чином, щоб оренда не була способом передачі землі у власність.
Та й указ Президента має сенс лише в тому випадку, якщо знімає обмеження для приватного фінансування сільгоспвиробників під заставу землі. Без таких можливостей всі розмови про інвестиції залишаться лише розмовами. Фінансистів, за словами голови банку "Україна" В. Кравця, сьогодні "не влаштовує рівень виробничих фондів, які позичальник може заставити. Винятково гідним уваги товаром для банкіра може стати лише земля". І в цьому розумінні пан Кравець підтверджує визнану всім фінансовим світом істину.
Нерухомість, у тому числі земля, - це єдиний, незамінний чинник зниження фінансових ризиків, що цивілізує відносини позичальника і кредитора. Якщо в країні функціонує механізм застави нерухомості, тобто іпотека, то й позичальник, і кредитор можуть спокійно домовитися про довгостроковий - на 15 - 20 років, кредит під 15% річних. У будь-якому разі ризик від неповернення кредиту застрахований заставою. У разі чого кредитор просто виставить на ринок об'єкт нерухомості, що слугував заставою, і поверне свої гроші.
Здавалося все просто. Та не для нас. У Міністерстві сільського господарства поширена думка, що земля може бути заставлена без права її продажу. Приблизно такі самі міркування можна було почути від прем'єра П. Лазаренка під час його виїздів "на село". Проте якщо політичний сенс таких висловлювань прем'єра визначається доволі просто - то зовсім незрозуміло, чому ідея "застави без застави" популярна у фахівців від сільського господарства? Вони ж достеменно "в курсі", що їхній галузевий банк ось уже кілька років марно намагається "вибратися" зі свого кредитного портфеля, забезпеченого заставою сумнівної якості. Може, вони не розуміють, що сам феномен "дешевих грошей" - у винятково високій ліквідності застави землі: вона завжди залишиться ходовим товаром. Однак у нашій країні всі чомусь хочуть запровадити заставу землі, повністю позбавивши її ліквідності!
ЛІБЕРАЛІЗАЦІЯ ОД ВІДЧАЮ
Не так давно, а саме під час останнього відвідання представницькою українською делегацією США, міністр сільського господарства України повідомив міжнародну громадськість, про те, що український уряд має намір радикально лібералізувати внутрішній ринок продовольства. Зокрема, Михайло Зубець проінформував, що вже підписано постанову уряду про скорочення 1997 року держзамовлення на зерно з 5 до 3 млн. тонн. Наступного року уряд взагалі готовий відмовитися від практики держзамовлення на зерно.
Можливо, якби за тиждень до цього не з'явилися унікальні законодавчі ініціативи про оренду та заставу, таке рішення уряду можна було б щиро вітати. Однак знаючи, що лібералізація "з відчаю" потрапить у лещата фінансової кризи, селянам не позаздриш. Сьогодні вони сидять у борговій ямі в держструктур та колишніх держбанкірів. А завтра вони, ніби вільні хлібороби на чужій землі, опиняться в залежності від кримінального бізнесу. А в тому, що такий бізнес рине в сільське господарство, можна не сумніватися. Лише ризикові гроші будуть готові фінансувати "лібералізоване" село в умовах правового свавілля. Та й то, якщо повірять у щирість урядового відчаю.
