Банківська система продовжує накопичувати збитки і не поспішає відновлювати свою основну функцію — кредитування економіки. У січні — липні 2015 року банки, які працюють, отримали 33,1 мільярда гривень збитків, зазначається в інформації НБУ. Причину цього регулятор вбачає в необхідності формування ними резервів під проблемні кредити.
Водночас, у Нацбанку переконують, мовляв, банки поступово накопичують доходи від звичайної діяльності і нормалізують роботу. Втім, поки що цього особливо не помітно: за підсумками другого кварталу 2015 року ВВП упав на 14,7%.
В уряді та НБУ переконують — ситуація виправиться. Адже Україна отримала черговий транш від МВФ та досягнула певних поступок міжнародних кредиторів зі сплати частини зовнішнього боргу. Відтак, уряд продовжує реформування економіки. Зокрема, розроблена «Комплексна програма розвитку фінансового сектору економіки до 2020 року». Паралельно Національний банк України заявив про старт другого етапу реформування банківського сектору — його «перезавантаження».
Коли варто очікувати переломного моменту у відновленні кредитування економіки, чи вдасться утримати курс гривні та хто має відповідати за затримку реформ? Про це та інше «День» говорив у рамках тематичного круглого столу, в якому взяли участь виконавчий директор Незалежної асоціації банків України Олена Коробкова, колишній директор Генерального економічного департаменту НБУ, радник президента «Київської школи економіки» Ігор Шумило та голова управління Української міжбанківської валютної біржі Анатолій Гулей.
Також «День» запрошував долучитися до дискусії представників НБУ та Мінфін, однак вони не знайшли часу на це.
Наталія Білоусова: — Куди рухається банківський сектор і разом з ним економіка країни?
Олена КОРОБКОВА: — Сьогодні немає стійких ознак відновлення довіри до банківської системи. В липні депозити фізичних осіб у національній валюті знизилися на 2,7%, попри те що в червні було зростання на 1,4%. Із початку року обсяг гривневих вкладів населення скоротився на 10,7% (в аналогічний період 2014 року був спад на 22,7%). Сьогодні обсяг гривневих депозитів у загальному вимірі перебуває на рівні початку 2012 року, в доларовому еквіваленті — на рівні початку 2006 року, тобто відбувся дуже великий «відкат» назад.
Олена КОРОБКОВА
Сукупний обсяг кредитів у національній валюті знизився протягом 2015 року з 10,6 до 9%. Показник проблемних позик, за оцінками МВФ, виріс з 20,4% до 24,1%. Половину цього зростання становлять нові знецінені кредити, а решту — загальний обсяг позик та їх переоцінка...
Проте є й позитиви. Ліквідність у банківській системі — на високому рівні. В червні вперше із 2011 року Нацбанк не видавав рефінансування. Обсяг депозитних сертифікатів НБУ (є інструментом абсорбування надлишкової ліквідності) — 50 мільярдів гривень. Плюс відбувається процес очищення сектору — 52 банки визнано неплатоспроможними, із них сім займалися відмиванням грошей. Підвищився рівень мінімального уставного капіталу. Свій капітал поповнили 13 банків на суму 45 мільярдів, що становить 2,3% ВВП. За оцінками МВФ, загалом банківська система потребує до капіталізації на 9% ВВП. Також продовжується реформування банківського сектору: дуже уважне ставлення до бенефіціарів банків.
У НБУ відбувається дуже суттєва оптимізація. І це, попри те що є законопроект, який передбачає, що Нацбанк стане «мегарегулятором» і до нього відійдуть усі страхові компанії та Нацкомфінпослуг. Тобто НБУ очистив себе, наступний етап — очищення страхових компаній. За прогнозами деяких експертів, із майже 350 залишиться близько 50 таких компаній.
ПОТРІБНА КОНКРЕТНА СТРАТЕГІЯ НА 2—3 РОКИ
Анатолій ГУЛЕЙ: — На увагу заслуговує останній виступ пані Гонтарєвої, що в НБУ є зауваження лише до 44 банків. Ця фраза не вкладається в «математику», адже маємо 128 банків, які зараз працюють більш-менш зрозуміло. Якщо відняти ці 44, то скільки у нас залишиться банків у результаті — 70 чи 80? За інформацією заступника міністра фінансів, 55 аудиторських компаній проблемними визначили лише п’ять банків, які вивели з ринку. Виходить, що цей процес між НБУ, Мінфіном та самими банками є неузгодженим. Крім того, я не бачу чіткої динаміки в частині розкриття Нацбанком повних бенефіціарів банків. А якщо все це «помножити» на прогнози та оцінки рейтингових компанії, то виходить, що системи попередження проблем у секторі не існує. Тож говорити про перший етап очищення банківської системи некоректно. Це радше декларація бажання. Поки згадані вище організації не сядуть за один стіл і не домовляться про єдиний план очищення банківської системи, то ефективних дій не буде.
Анатолій ГУЛЕЙ
Що ж до подальшого отримання траншів від МВФ та валютних очікувань, то критичною буде дата 23 вересня. Саме тоді зрозуміємо, чи є політична воля платити за зовнішніми боргами, чи — ні. Прогрес у борговому питанні є: кредитори погодилися списати 5%. Хоча, на мій погляд, зійдуться на 18 — 22% зовнішнього боргу. Можливо, Мінфін пропустить якійсь платіж, щоби отримати максимальну вигоду в розмові з кредиторами. Наразі ж бачу добру волю сторін домовитися, але питання жадібності тисне на них обох.
Щодо скасування адміністративних валютних обмежень, то у НБУ немає чіткого розуміння, коли це треба робити. У регулятора виникла дилема: дочекатися, коли гроші самі повернуться в банківську систему, або скасувати обмеження, а гроші повернуться потім. Думаю, Нацбанк іде першим шляхом. Але це так само погано, бо почнеться вал грошей, який банки не зможуть засвоїти, процентні ставки почнуть падати, кредитування не буде, і ми отримаємо інший колапс. Тож тут потрібна конкретна стратегія на 2—3 роки, бо раніше банківська система не вийде з нинішнього кризового стану.
Ігор ШУМИЛО: — Банківська система, як і вся економіка загалом, стала заручником зовнішніх шоків і неякісної макроекономічної політики, яка особливо проводилася в минулому році. Вже пролунало слово «недовіра», і воно, на жаль, є ключовим. Багато рішень приймалися і приймаються НБУ правильно. Однак у частині монетарної політики та регулювання банківського нагляду нова команда Нацбанку ще й досі вчиться і за її помилки розплачується все суспільство. Це підтверджує один важливий показник: різниця між надходженням та відтоком приватного капіталу. 2014 року вона становила $13 мільярдів, при цьому за I квартал «втекло» майже $4 мільярди, в I кварталі 2015 року менше — $3,342 мільярда. Від НБУ з великим запізненням посилаються абсолютно різні сигнали. Так, з одного боку, його голова заявляє про завершення першого етапу очищення банківської системи, а з іншого — лунає інформація про 44 банки.
Ігор ШУМИЛО
Що ж до програми розвитку фінансового сектору, то це не дієвий документ. Один приклад. У ній написано: «Розробити стратегію розвитку державних банків». Що це за програма, в якій дається таке завдання? Вже в ній самій має бути відповідь, а не відкладати на ще невизначений час.
Стримує сектор відсутність гарантій захисту права власності, а також — популізм, який особливо розрісся у законопроекті про «валютні» кредити. Як на мене, щоби вирішити «валютне» питання треба проголосувати закон щодо банкрутства фізичних осіб, але в поданій редакції цей документ містить колосальну кількість шпарин для зловживань, що просто «посадять» нашу банківську системи. Тому треба повернути довіру до дій Центрального банку, поставлених ним цілей та завдань — тільки так вдасться повернути довіру до гривні та загалом до банківської системи.
ПОВЕРНУТИ ДОВІРУ ДО БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ
Н.Б.: — Хто може вплинути на Нацбанк та КМУ, щоби їхні кроки були направлені на повернення цієї довіри і на ефективне проведення реформ?
І.Ш.: — Не варто сподіватися, що хтось зі сторони проведе потрібні Україні економічні реформи. У Словаччині прем’єр Мікулаш Дзурінда забезпечував політичну підтримку, а віце-прем’єр — міністр фінансів — реалізовував їх. Так має бути й у нас. Будь-який крок треба продумувати, діяти без емоцій. Наприклад, навіщо було після від’їзду з України місії МВФ заявляти про те, що ФГВФО потребує ще 20 мільярдів гривень із бюджету? В підставах населення не буде розбиратися, але ця інформація містить ризик, що люди можуть почати знімати гроші з рахунків. А після цього прем’єр-міністр публічно викликає керівництво Фонду «на килим» і анонсує аудит ФГВФО. А те, що й досі відсутнє законодавство, яке дозволяє Фонду гарантування вкладів фізосіб ефективно працювати з «поганими» активами, тобто продавати, списувати і так далі, в уряді нікого не хвилює. Хоча для вирішення цього питання, крім голосування парламенту, потрібна згода Мінфіну, якої ще немає.
Що ж стосується Нацбанку, то він дуже багато робить у плані реформування, зокрема, провів через Раду закон посилення політичної та операційної незалежності. Керівництво і кадровий склад НБУ інституційно дуже сильні. Але так само, як і уряд, НБУ має все робити для того, щоби полегшувати не тільки свою діяльність, а й допомагати та захищати бізнес.
Тому за зволікання з реформами треба питати з перших людей: міністра фінансів, міністра економіки та голови Нацбанку. Ці люди мають проводити реформи. Той, хто не справляється з поставленими завданнями, повинен за це розплачуватися.
О.К.: — Серафим Саровський говорив: «Рятуйтеся самі, і довкола вас врятуються сотні». Тож треба починати із самого себе... Реформи, які проводить НБУ, дуже важко даються через спротив та нечітку координацію взаємодії між Нацбанком, Верховною Радою та міністерствами. Нацбанк — це орган влади, який більше за інші просунувся у реформах. Потрібна ефективніша робота Кабміну та Ради, бо всі подані законопроекти, наражаються на величезний спротив у парламенті. Яскравий приклад, «валютний» законопроект №1558-1: у коаліції знають, що це порушення норм, директиви 19 в угоді з МВФ, але все одно ухвалили його. Ми, як асоціація, зверталися до всіх фракцій і у відповідь отримали від «Народного фронту» (НФ) повідомлення, що вони виступають за визнання цього голосування недійсним. Але ж ініціатором цього закону є саме НФ.
А.Г.: — Що нам потрібно — реформи чи інновації? Від чого буде кращий економічний ефект? Інновації — це те, що може створити додану вартість. Реформи, які зараз проводяться в суспільстві, не мають економічного ефекту, не є ефективними та не створюють додану вартість для економіки, від цього не можна отримати додаткових надходжень до бюджету. Нинішні реформи нагадують великий город, в якому спочатку працювали граблями, потім лопатою, але від цього кількість яблук на яблуні не змінилася. Інновації — це можливість змінити яблуню, яка дає погані плоди, щоб отримати зовсім інші плоди — ось у цьому і полягають інновації.
Н.Б.: — Тож яких інновацій сьогодні потребує Україна? Чого ви очікуєте від Нацбанку?
А.Г.: — Спочатку треба повернути довіру до банківської системи. Але хіба у Нацбанку є така програма? Можливо, їм вона не потрібна? Наразі він нормативно себе захищає, «сухо» виконує закони та не дає можливості простим громадянам повернути гроші до банківської системи. Як поновити довіру? Створіть систему захисту кредиторів, зробіть алгоритм, за якого кредитоспроможність чи банкротство фізичної особи буде таким, яке влаштовує фізичну особу та не порушить вимоги законодавства про захист банківської системи. НБУ має владнати ці питання і не допустити збитковості для сторін. Поки що екватором байдужості до цих питань став валютний закон №1558-1. Він став тією межею, де терпіти перестали всі і час закінчувати із популізмом.
О.К.: — Я не згодна. Нацбанк думає про клієнтів — у них навіть є фінальна інфографіка «Стратегії- 2020» про те, що вони хочуть отримати на виході своєї реформи. Результатом реформи фінансового сектору вони вбачають те, що громадянин України отримає такі ж умови життя, як в Європі.
І.Ш.: — Якщо говорити про всі державні інституції, то Нацбанк є найбільш реформованим та він рухається в правильному напрямку. Там зібрана команда сильних особистостей... У частині поліпшення якості монетарної політики зроблено дуже багато в правильному напрямку.
Проте ми бачимо, що з банківської системи забирають гроші. Тому потрібна спільна робота банків, Фонду гарантування вкладів, уряду і ключова роль належить саме НБУ. Але останнім часом багато що робилося із затримкою і недостатньо прозоро. Наприклад, остання пропозиція про обмеження розрахунків готівкою зі 150 до 50 тисяч гривень. Ініціатива підготовлена, але не вистачає чіткого пояснення такого кроку. НБУ має надавати аргументи та показувати, в чому правильність запропонованого підходу.
СПОЖИВЧОГО КРЕДИТУВАННЯ СКОРО НЕ БУДЕ
Н.Б.: — На початку розмови пані Олена сказала, що гроші в системі є, але чому тоді банки не кредитують? Як пустити «кисень» в економіку?
А.Г.: — Давайте подивимось, в якому стані перебувають підприємства і українці. Зростання ВВП немає, тому об’єктивно не можемо вкладати кошти в майбутнє. Хочеться зберегти хоча б те, що є. Настрої населення значно послабилися. Тобто споживчого кредитування найближчим часом не буде. Аналогічні настрої у підприємств, які не можуть дозволити собі позики під більш ніж 30% річних. Можна говорити про короткі овердрафти, вирішення питання кредитування для підтримки маленького не довгострокового проекту. Але взяти кредит більше, аніж на півроку, сьогодні дуже важко для будь-якого підприємства або фізичної особи. Тому потрібно дочекатися, доки отримаємо перший відсоток зростання ВВП, і тоді буде видно.
Анатолій ГУЛЕЙ, голова управління Української міжбанківської валютної біржі: На руках у населення 92 мільярди доларів. Якби була довіра, то можна не просити гроші у МВФ і не «трястися» — дадуть 1,5 мільярда доларів чи ні. Тільки через повернення довіри населення почнемо піднімати реальний сектор економіки, який платитиме податки, наповнюватиме бюджет і вирішить валютну проблему. Тільки так з'явиться розуміння курсу гривні на довгострокову перспективу... Для того, щоб щось прогнозувати, потрібно розуміти логіку мислення НБУ. Поки вона криється за адміністративними обмеженнями
О.К.: — Є дві основні проблеми, пов’язані з кредитуванням.
Перша — великі обсяги проблемних кредитів змушують банки доформовувати адекватні резерви, що своєю чергою тисне на капітал та придушує їхні можливості позичати бізнесу гроші. Суми з докапіталізації настільки великі, що інвестори не хочуть цього робити. Отже, замкнене коло. В інших країнах вирішити питання допомогло створення санаційного банку, куди передали всі «погані» активи. Але це має бути не «Родовід», який уже вичерпав себе.
Друга — кому давати позики. Зараз кредитують тільки «своїх». Усі навчилися малювати «кеш-фло» та ідеальний фінансовий план, який потрібен банку, а те, що насправді відбувається, ніхто, крім головного бухгалтера і директора підприємства, не знає.
І.Ш.: — Кредитування продовжується. Але якщо не поновити довіру до гривні та не очистити банківську систему, то говорити про швидке відновлення кредитування буде складно. Адже сьогодні, за даними НБУ, частка проблемних кредитів 20%, за інформацією МВФ — близько 45%.
Ще одне — я проти цільового кредитування під інвестиційні проекти. Якщо є необхідність, то існує бюджет. НБУ в рамках виконання своїх цілей та завдань монетарної політики підтримує його. В такому разі кредитування потрібних проектів можна здійснювати через державні банки.
Крім того, потрібно використати досвід 90-х років, коли Україна отримувала фінансову допомогу від Світового банку для кредитування малих та середніх підприємств. Це та схема, яка не дає девальваційного та інфляційного тиску.
АДМІНІСТРАТИВНІ ОБМЕЖЕННЯ ТРЕБА СКАСОВУВАТИ
Н.Б.: — У другому кварталі 2015 року ВВП України знизився майже на 14,7%. Тобто економіка продовжує падати. Як у таких умовах утримати гривню стабільною?
О.К.: — Гривня втратила 60% після того, як НБУ де-факто відмовився від прив’язки до долара. Але девальвація усунула фундаментальні економічні дисбаланси і рахунок поточних операцій країни за шість місяців 2015 року став збалансованим... НБУ ввів низку адміністративних обмежень та підвищив облікову ставку, що стабілізувало курс. Зараз уряд проводить стриману фіскальну політику: за шість місяців доходи держбюджету виросли на 39%, а витрати — всього на 24%, бюджетний дефіцит — усього 0,2% ВВП. Однак вжиті заходи мають і зворотну дію: в довгостроковій перспективі стримують інвестиційний попит. На мою думку, вже була точка «Х», коли потрібно було скасовувати адміністративні валютні обмеження. В Нацбанку не згодні і наводять свої аргументи.
Якщо говорити відверто, то міжнародні донори побоюються, що зняття обмежень призведе до різкого відтоку депозитів з банківської системи. Хоча я спілкуюся з керівниками багатьох банків і вони кажуть, що є клієнти, які готові принести великі суми на депозити, якщо знатимуть, що вільно зможуть їх забрати. Обмеження потрібно було скасовувати, коли ухвалили Закон про строкові депозити.
Н.Б.: — Тобто адміністративні обмеження не допускають притоку валюти в країну?
О.К. — Частково, так. Депозитний портфель не зростає, а хоча міг би. Програма з МВФ і донорами з реструктуризації зовнішнього боргу не є панацеєю, яка вилікує економіку або стабілізує гривню. Її треба розглядати, як певну подушку безпеки, яка діє на певний час і є стримуючим антикризовим механізмом.
Н.Б .: — Така собі екстрена допомога для виходу з «коми»?
О.К.: — Так. Коли будемо виходити з «коми», потрібно в цей момент вжити низку заходів і реформ, щоб вийти переможцями.
А.Г.: — Повернемося до найболючішого питання — довіра до банківської системи. На руках у населення 92 мільярди доларів. Якби була довіра, то можна не просити гроші у МВФ і не «трястися» — дадуть 1,5 мільярда доларів чи ні. Тільки через повернення довіри населення почнемо піднімати реальний сектор економіки, який платитиме податки, наповнюватиме бюджет і вирішить валютну проблему. Тільки так з’явиться розуміння курсу гривні на довгострокову перспективу... Для того, щоб щось прогнозувати, потрібно розуміти логіку мислення НБУ. Поки вона криється за адміністративними обмеженнями.
Н.Б.: — Нацбанк планує наростити золотовалютні резерви до кінця року до 18 мільярдів доларів. Це стане фактом стабілізації для курсу і банківської системи?
А.Г .: — Декларувати — ще нічого не означає. Потрібно щось робити. За моїми підрахунками, до нового року вони зможуть зібрати максимум 13 мільярдів доларів, якщо зроблять 18 — аплодуватиму НБУ.
І.Ш.: — Для того, щоб збалансувати рахунок поточних операцій достатньо було девальвації в 25%, а не 60%. На мою думку, з точки зору номінального і реального валютного курсу, платіжного балансу, немає жодних підстав для девальвації. Навпаки є умови для ревальвації (тобто посилення національної валюти)... Нацбанк разом з Кабміном може утримати курс.
А.Г.: — У Нацбанку достатньо інструментів для стабілізації гривні. Інша річ, чи буде у нього політична воля зробити це. Торік її не було. Давайте почекаємо неприємностей, які з’являться у вересні-жовтні, і все побачимо.
ПРО ПОЛІТИКУ І ВПЛИВ НА НБУ
Н.Б.: — Чому два Майдани не змогли переламати ситуацію і політика все ще впливає на Нацбанк і банківський сектор? Наскільки великий фактор цього політичного впливу?
О.К.: — Вплив є, він досить великий... Чому не зламали? Основна причина — менталітет. Шанс завжди є, було б бажання... Бажання сьогодні є, але його не достатньо. Тому потрібно краще скоординувати дії і виступати єдиним фронтом.
І.Ш.: — У середовищі колишньої управлінської команди і в нинішній дуже багато людей, прихильників ручного управління. Нацбанк зараз намагається відійти від цієї практики. Є позитивні результати. Але також є зворотний бік керівників, які прийшли з бізнесу, особливо, якщо це власники, то вони спираються на людей, які їх слухають. Водночас, мало хто з них умів чи володів навичками управляти Мінфіном, Нацбанком? Ця плата за цей прихід.
А.Г.: — Україна завершує епоху популізму. Ці 24 роки дуже виснажили економіку нашої країни. Чого хочуть політики-популісти? Отримати результат. Для громадян це означає «хліб» (соціальні виплати з бюджету) та «видовища» (шоу популістів). Коли за цією схемою приходять до влади, то популістові все одно треба показати виборцям досягнення своєї роботи. Як ви думаєте, кого візьме на роботу популіст — професіонала чи дилетанта? Другого. Чому? професіоналу соромно за поганий результат, а дилетанту все одно: для нього будь-який результат — добре. Тому дилетант по суті дуже синхронний з популістом. У цій парі вони звинувачують одне одного у відсутності успіхів і політик-популіст змінює дилетанта з інтервалом кожних шість місяців. Таким чином створюється ілюзія реформ, за якої народ задоволений. А фахові економісти, політики, дипломати нікому не потрібні. Адже з їхнім приходом у таку систему виникає питання особистої відповідальності перед законом, громадськістю. Тобто за 24 роки суспільство не створило нетерпимість до дилетантів і популістів.
