Україна — один із найперспективніших гравців на світовому аграрному ринку. Цю тезу невпинно повторюють провідні вітчизняні та світові фахівці в галузі АПК. З населенням у 46 мільйонів Україна сьогодні виробляє продовольства на 120 мільйонів осіб, тоді як потенційно може нагодувати «українським» 200—250 мільйонів людей. Проте, незважаючи на такий потенційний запас аграрної міці, одвічна «житниця Європи» в 2010 році була змушена запровадити експортні квоти на зерно, щоб захиститися від продовольчої кризи. А з початку 2011 року на внутрішньому ринку почали стрімко дорожчати харчі: гречка, борошно, олія, цукор. А тиждень тому в Луганській області на певний час з прилавків магазинів зник... хліб. Крім того, аграрний сектор час від часу збурюють і корупційно-земельні скандали, які, за словами учасників ринку, примножуються через зволікання з реформуванням галузі. Тож питань, які стримують перетворення України в аграрного велетня, вистачає. Як їх вирішує влада? Про це в ексклюзивному інтерв’ю «Дню» розповів міністр аграрної політики та продовольства України Микола ПРИСЯЖНЮК.
— Які напрямки в аграрному секторові вважаєте за приоритетні 2011 року?
— На 2011 рік є локальні (успішне проведення весняно- та осінньо-польових робіт і жнив) та стратегічні питання. Останні пов’язані з продовженням започаткованих 2010 року кроків в аграрно-промисловому комплексі (АПК), зокрема завершення земельної реформи.
Але, вирішуючи важливі для галузі питання, варто розуміти, що аграрна економіка не підпадає під загальні економічні гасла, наприклад, що ринок самостійно все відрегулює. Ринок відрегулює ціну, коли є товар. Але наявність товару він ніяк не зможе самостійно вирішити. Це продемонструвало й сьогодення: безконтрольне зменшення посівних площ гречки в комплексі з природно-кліматичними факторами призвело до проблем з продовольством, які виникли не тільки в нас, а й сусідній Росії та Білорусі.
Тому для забезпечення продовольчого спокою держава повинна брати участь у роботі АПК через механізм держзамовлення та прогнозування посівних площ сільськогосподарських культур. Міністерство вже зробило розрахунки оптимальних посівних площ на гречку, жито та цукровий буряк, щоб з нового врожаю повністю забезпечити продовольчу безпеку країни. Хтось може сказати, що це спроби неринкового втручання в галузь. Але світовий досвід свідчить, що аналогічні механізми успішно використовують інші країни.
«ПЛОЩІ ПІД БУРЯК ЗБІЛЬШАТЬСЯ НА 60, А ПІД ГРЕЧКУ — НА 90 ТИСЯЧ ГА»
— Наскільки збільшаться посівні площі під цукровий буряк та гречку?
— Посівні площі під цукровий буряк збільшаться на 60 тисяч га і становитимуть 565 тисяч га, а під гречку — на 90 тисяч га до 300 тисяч га. Паралельно Аграрному фонду виділять п’ять мільярдів гривень на форвардні закупівлі нового врожаю. Вже 1,7 мільярда гривень надійшло, і до 15 березня їх розподілять. Наступний транш коштів в обсязі близько мільярда гривень надійде до середини квітня, і решта два мільярди гривень — до початку липня, якраз перед стартом нового зернового маркетингового року.
— Ви згадали про ринок, товари і ціну на них. Сьогодні найболючіша проблема для більшості українців — невпинне подорожчання продуктів харчування. Ваше бачення, чому ціни на харчі зростають в Україні, яку називають одним з найперспективніших лідерів аграрного світу?
— Цінова політика в державі не залежить від лідерства та обсягів виробництва. Наприклад, США — лідер з виробництва автомобілів. Однак автомобілі в них не дешевші, аніж в інших країнах світу. Ціна будь-якої продукції залежить від багатьох складових. Вартість кінцевого агропродукту визначається, перш за все, вартістю затрачених на її виготовлення енергоносіїв, мінеральних добрив, засобів захисту рослин, логістичних витрат. На жаль, ці складові щороку дорожчають. Тобто собівартість виробництва продуктів харчування також об’єктивно зростає. При цьому, якщо порівняти Україну з нашими сусідами, то цінове зростання у нас менше. Наприклад, білоруське масло дорожче на 25%. Друга причина зростання цін захована в механізмі реалізації продукції. Досліджуючи, де ж виникає додаткова вартість на продукт, ми побачили, що з моменту закупівлі в сільгоспвиробника при собівартості продукції, наприклад, в одну гривню на ринок вона потрапляє з вартістю 1,8—1,9 гривні.
— Тобто для зменшення ціни потрібно виключити з ланцюжка «виробник-посередник-торговельна мережа» спекулянтів?
— Не всі посередницькі послуги направлені на спекуляції. Частина цих послуг допомагає товару значно швидше потрапити на прилавки магазинів. Та коли на київських комунальних ринках за одне робоче місце продавцю сільськогосподарської продукції доводиться в середньому за день платити 300—400 гривень, то стає зрозуміло, скільки він повинен продати продукції та якою має бути торговельна націнка на неї, щоб діяльність була прибутковою. Тому над зменшенням цін повинна попрацювати й місцева влада, перевіривши вимоги роботи на ринках, та з’ясувавши, де вартість ринкових послуг на комунальних ринках завищена.
Крім того, потрібно наводити лад у логістиці. Для цього міністерство вже видало ліцензії на будівництво шести оптових ринків в областях. Так, у Київській області будується перша черга «оптовика», у Львівській — друга, в Донецькій — тільки розпочато будівництво, а в Харківській, Херсонській та Дніпропетровській областях відбуваються підготовчі роботи. Відновлюється робота з «Укркопспілкою», яка виконуватиме функції логістичного заготівельника сільськогосподарської продукції.
— Чи бачите ознаки монопольних змов на аграрних ринках?
— Сьогодні немає проявів монополії в аграрному секторові. В попередні роки говорили про монополію на ринку м’яса птиці. Однак сьогодні суттєво зросла частка українських виробників. Щоправда, споживання населенням м’ясної продукції знижується та вітчизняні виробники не можуть продати все вироблене м’ясо, і оптова ціна на їхню продукцію впала.
«ЛІЦЕНЗУВАННЯ ІМПОРТНОГО М’ЯСА МАЄ З’ЯВИТИСЯ ДО КІНЦЯ 2011 РОКУ»
— Мабуть, саме тому птахівники та виробники м’яса в листі на ім’я глави держави, уряду та вас ініціюють запровадження ліцензування чи квотування імпорту м’ясної продукції. Ви підтримуєте їхні пропозиції з обмеження м’ясного імпорту за допомогою таких інструментів?
— Запровадити ліцензування для імпортної продукції пропонує Міністерство економіки. Ліцензування (на відміну від квотування) не обмежує обсяги поставок, а вимагає від фірми завезення якісної продукції. Я за те, щоб імпортери м’яса і м’ясної групи товарів отримували в Мінекономіки ліцензію. Подібна практика діяла в попередні роки.
— Це буде зроблено до кінця 2011 року?
— Це повинно бути зроблено до кінця року. Але такий крок суттєво не вплине на ринок. Я підтримуватиму таку ініціативу.
— Миколо Володимировичу, повернімося до питання цін. Ви пояснюєте подорожчання харчів збільшення собівартості продукції та накрутками посередників під час доставки товару в торгівлю. Учасники ж ринку називають ще й інші фактори. Наприклад, підвищення вартості муки пояснюють діями напівдержавної компанії зернотрейдера «ХлібІнвестбуд», яка нібито спровокувала зростання закупівельної ціни тонни продовольчої пшениці на ринку з 1600 до 2400 гривень.
— Сумніваюся, що закупівельна ціна була такою високою. (За даними МінАПП, зростання ціни восени 2010 року становило від 1170 до 1940 гривень за тонну). Але давайте повернемося в історію зернового питання. Коли уряд прийняв рішення запровадити експортні квоти (і правильність таких дій зараз визнають експерти та зернотрейдери), почалася інформаційна атака на предмет того, що сільгоспвиробник не доотримує на тонні збіжжя 300—400 гривень. Якби не було квот, то сьогодні довелося б імпортувати не тільки борошно, а й зерно. Зараз в Аграрному фонді досить зерна, яке продається регіонам на 600 гривень дешевше за ринкову ціну. Коли ж компанії, які отримали квоти на експорт, вийшли купувати зерно на ринок за вищою ціною, то «критики уряду» повернули платівку і знову кажуть «ой, дуже дорого купують!».
— Довкола приватних власників компанії «ХлібІнвестбуд» точиться чимало розмов. Навіть говорять про причетність вас чи вашої родини. Ваш коментар.
— Що таке «ХлібІнвестбуд»? Це компанія, часткою якої володіє держава та приватні інвестори. Сьогодні існує закон про державні закупівлі, в якому написано, що Аграрний фонд або державна зернова компанія як державна структура не може самостійно проводити форвардні закупівлі. Форвардну закупівлю може здійснити тільки компанія з комерційною часткою власності. Чому така умова — запитання до розробників закону. Отак і з’явилася ця компанія. Якби я міг вносити зміни до закону про державні закупівлі, то ініціював би зміни, які дозволили б Аграрному фонду самостійно закуповувати продукт. Але проти таких змін виступає МВФ.
Тепер стосовно комерційної частки в цій компанії — нею володіють фінансові структури світового рівня. Я чи моя родина не причетні до активів компанії «ХлібІнвестбуд».
«ЗЕРНОТРЕЙДЕРИ МАЮТЬ СТАТИ ФІНАНСОВИМ ПАРТНЕРОМ АГРАРІЇВ»
— На останній зустрічі з прем’єр-міністром іноземний бізнес висловив стурбованість спробами парламентарів ввести в ранг закону монополію держави над експортом аграрної продукції. Чи будете підтримувати створення державного монополіста з експорту зернових, що передбачено законопроектом № 8163 «Про зерно та ринок зерна в Україні»?
— Законопроект № 8163 пропонує дозволити експортувати зерно безпосереднім виробникам і трейдерам, які за допомогою механізму форварда профінансують виробнику до 50% вартості посівів зернових. Хіба це монополія? Зернотрейдери мають стати фінансовим партнером аграріїв. І це не українське ноу-хау, так працює багато успішних аграрних країн, наприклад, Бразилія. Як сьогодні відбувається виробничий процес в українському АПК? Сільгоспвиробник шукає кошти, сіє, збирає та зберігає врожай, а потім хтось просто скуповує і продає вирощене зерно. В аграріїв та держави не вистачає коштів, аби збільшити обсяги виробництва зернових. Їм потрібні партнери в цьому напрямку. Тому зернотрейдери повинні піти назустріч виробникам — це моя принципова позиція.
— І все таки: як бути з державним зерновим монополістом, якого пропонується створити цим законопроектом?
— Документ не передбачає одноосібної експортної монополії тільки державного агента. Крім нього, є ще виробники і трейдери, які частково профінансують майбутній урожай.
— Це дійсно так. Але якщо держава хоче створити власного оператора, то чому законопроектом пропонується встановити її частку в статутному фонді компанії на рівні 25%, а не 100%?
— Це питання ще потребує дискусій, які будуть протягом першого та другого читань. Державного оператора з експорту зернових не повинно бути взагалі. Якщо він і з’явиться, то комерційна частка в ньому має бути. З іншого боку, на мою думку, Аграрному фонду слід дати право продавати залишки зерна на зовнішні ринки за умови, що внутрішній ринок не потребує зернових інтервенцій.
— А це правда, що в разі затвердження законопроекту № 8163 на роль державно-комерційної компанії з експорту зернових запропонують «Нібулон»?
— Мені про це нічого не відомо. «Нібулон» — одна з потужних національних зернотрейдерних компаній. Більше таких потужних немає.
«ЗАВЕРШЕННЯ ЗЕМЕЛЬНОЇ РЕФОРМИ СПРИЯТИМЕ ЛІКВІДАЦІЇ КОРУПЦІЇ»
— Спілкуючись із представниками бізнесу, часто доводиться чути нарікання на те, що аграрний сектор корумпований, адже досі не вирішене земельне питання. Який вихід з даної ситуації бачите?
— Корупція — ганебне явище, з яким Президент України та уряд розпочали боротьбу. Безумовно, її потрібно викорінювати. Завершення проведення земельної реформи сприятиме ліквідації корупції в агарному секторові. І на цей рік керівництво держави поставило завдання внести до парламенту й розглянути законопроекти про ринок землі. І тепер головне — не зробити стратегічного промаху. На мою думку, запроваджуючи вільний ринок землі, не можна допустити обезземелення селян. Земля повинна стати товаром, але залишитися у власності українців. Обіг сільськогосподарських земель має бути тільки між громадянами України. Землі, які не обробляються або ж вони нічийні, акумулюватиме Державний фонд земель. Він також викуповуватиме землю в населення, яке побажає продати свої наділи, а потім здаватиме їх в оренду. Крім того, слід прийняти закон про консолідацію сільськогосподарських земель, щоб уникнути рейдерства, і досягнути, щоб довгострокова оренда стала підставою для земельної іпотеки.
«ВІЛЬНИЙ РИНОК ЗЕМЛІ МОЖЕ СТАРТУВАТИ НАВІТЬ ІЗ СЕРЕДИНИ 2012 РОКУ»
— Глава держави доручив до початку 2012 року запустити ринок землі: хіба це реально, адже земельний кадастр не готовий, земельний банк не створений, інвентаризація земель не проведена?
— У земельному реформуванні дійсно допущені помилки, а сам процес розтягнувся в часі. Саме тому, з огляду на попередній досвід, потрібно швидко та ефективно завершити це реформування. До початку наступного року слід запровадити законодавчу базу для земельного ринку. Якщо ж Верховна Рада і законодавці спрацюють ефективно, то вільний ринок землі стартує навіть з середини 2012 року. Хотілося б, щоб земельна іпотека, довгострокова оренда запрацювали також 2012 року.
— Без права купувати землю інвестори, особливо іноземні, не вкладатимуть серйозні інвестиції в АПК, зазначають експерти. Ви поділяєте такий ризик?
— Не думаю, що західних інвесторів зупинить заборона для юридичних осіб купувати землю. Довгострокова оренда, яка буде альтернативою купівлі, — непоганий механізм для успішного виробництва. Мене турбує інше: якщо повністю відкрити ринок землі (для фізичних та юридичних осіб), то де українські аграрні холдинги, які сьогодні обробляють велику кількість земель та виробляють продукцію, візьмуть кошти, аби викупити 100 тисяч га землі? Ніде. У такому разі може вийти колапс: держава власноруч просто знищить вітчизняні аграрні холдинги, які дають багато податків до бюджету та сотні тисяч робочих місць.
— Скільки інвестицій потребує український АПК?
— Чим більше інвестицій — тим краще. Однак головне завдання на даному етапі — український АПК повинен подвоїти обсяги валового виробництва сільськогосподарської продукції. Для цього на першому етапі, за оцінками наших науковців, знадобиться приблизно 100 мільярдів гривень.
— Яка сьогодні ситуація з кредитуванням сектору?
— Держава збільшує обсяги на відшкодування відсоткових ставок за банківськими кредитами. На перше півріччя 2011 року прем’єр-міністр доручив збільшити суму для компенсацій із 531 мільйона до 1,5 мільярда гривень.
«ЧАСТКА ПРОБЛЕМНИХ КРЕДИТІВ У АПК — 1,5% ВІД ЗАГАЛЬНОЇ КІЛЬКОСТІ»
— А що з проблемними кредитами? На початку року експерти оцінювали кількість «поганих» кредитів в агарному секторові на рівні семи мільярдів гривень.
— Поки що банки таких сигналів не подають. Частка проблемних кредитів в АПК — 1,5% від загальної кількості. При цьому в аграрному секторі найвищий відсоток повернення банківських кредитів та погашення відсотків.
— Державна компенсація відсотків — добре. Але отримати її можуть переважно великі аграрні холдинги з хорошою кредитною історією та ліквідним майном для банківської застави. Всього цього немає у дрібних та середніх фермерів. Як бути їм?
— Погоджуюся з вами. Саме тому нині губернаторам доручено допомогти фермерам та дрібним і середнім сільгоспвиробникам знайти дорогу до банку. Уряд зобов’язав керівників областей провести спільні наради виробників та банкірів, на яких вони знайдуть спільну мову.
— Як оцінюєте готовність аграріїв до весняно-польових робіт?
— Озимі перезимували добре — 95% у хорошому стані. Для успішного проведення посівної держава готує форвардні закупівлі та виділятиме компенсації на кредитні відсотки. Крім того, уряд прийняв рішення про виділення аграріям 150 тисяч тонн здешевлених на 10% мінеральних добрив (на 300—400 гривень дешевше від ринкової ціни) та 100 тисяч тонн пального. До того ж засівати поля виробників спонукають і світові ціни на продовольство, які, за оцінками провідних міжнародних аналітиків, будуть зростати.
— Ви говорите про здешевлену партію мінеральних добрив, а чому б не застосувати механізм експортного квотування (за аналогією до зернових квот) для вітчизняних виробників міндобрив, адже ціна на їхню продукцію виросла більше ніж на 45%? Це зробило б українські добрива доступнішими для аграріїв та полегшило б посівну компанію?
— Про квотування мова не йде. Але сьогодні міністерство спільно з виробниками добрив веде діалог на предмет того, що питання ціни треба врегулювати. Ціни на мінеральні добрива мають бути ринковими. Крім того, в подальшому можливий варіант закупівлі міндобрив в Аграрний фонд через механізм форварду. Вдаватися до такого кроку варто влітку, коли ціна на добрива значно зменшується.
— Нещодавно асоціація «Український клуб аграрного бізнесу» заявила про те, що компанії-постачальники імпортного насіння не можуть його завезти через проблеми з видачею дозволів. І це, мовляв, ставить під загрозу проведення весняних польових робіт.
— Ніяких перешкод на кордоні не може бути, якщо насіння якісне. Завозити ж до країни генно-модифіковане насіння не вдасться, бо законом це заборонено. Україна не повинна залежати від іноземної селекції, бо сьогодні маємо всі можливості забезпечити себе вітчизняним насінням. Моя позиція полягає в тому, що потрібно підтримати українську науку і насіннєві інститути.
КОМЕНТАР
Чого бояться селяни?
Юрій СЕРГЄЄВ: «...що земля потрапить до тих, у кого багато грошей, а вмінь і знань, що робити на ній, — немає»
Останнім часом у земельних справах «піднявся градус» дискусій: у який бік скерувати земельну реформу, врятує чи вб’є українське село скасування мораторію? У тому, що Україні потрібен ринок землі, вже мало хто сумнівається. Але за якою моделлю він має функціонувати, кому і як мають продавати свій найцінніший ресурс українці? Чи поліпшить введення ринку землі рівень аграрного господарства в Україні? Питання непрості, фахівці сушать над ними голову дуже давно.
Та, можливо, відповідь на них потрібно пошукати в глибинці, спитати, що думають про земельну реформу самі селяни, які на цих землях живуть і працюють, для яких цей шматок чорного грунту — єдиний засіб виживання?
Думкою людей від землі вирішили поцікавитись експерти Держкомзему в рамках спільного зі Світовим банком проекту «Видача державних актів на право власності на землю в сільській місцевості та розвиток системи кадастру».
Соціологічні опитування — один з інструментів, яким користуються експерти Держкомзему для оцінювання ситуації в земельній сфері України. Нещодавно соціологи опитали 1 600 мешканців сільської місцевості, що стали власниками земельних ділянок внаслідок отримання земельної частки (паю), 1 200 голів фермерських господарств, 800 керівників сільгосппідприємств та провели фокус-групові інтерв’ю з сільськими (селищними) головами в семи регіонах України: центр, північ, південь, захід, схід, АР Крим та Київська область. Опитування проводив Центр соціальних експертиз Інституту соціології НАН «України».
Найперше запитали в самих селян про їхнє ставлення до запровадження ринку земель. Серед опитаних громадян, що проживають у сільській місцевості та стали власниками земельних ділянок внаслідок отримання паю, кількість противників становить 51,7%. Водночас 47,1% — можна віднести до прихильників ринку землі, кажуть соціологи. З них 6,8% — бачать його абсолютно вільним. А 41,3% респондентів висувають свої умови, найпоширенішою з яких є необхідність створення належних умов для його існування.
Цікаво, що дослідження показало, що чим молодші респонденти, тим ліберальнішу позицію вони займають у питанні купівлі-продажу землі сільськогосподарського призначення. Так кількість прихильників купівля-продажу землі (без обмежень або ж з) перевищує чисельність противників у двох вікових групах: від 40 до 49 років та до 29 років. Прямої ж залежності між ставленням до вільної купівлі-продажу землі від матеріального стану соціологи НАН не помітили.
Серед селян, які висловилися за вільний ринок землі, найбільше переконаних у тому, що «земля з часом повинна перейти до тих, хто здатний ефективно працювати на ній» (44,6% респондентів). Близько третини (32,2%) вважають, що «земля потребує одного хазяїна, а не сотень дрібних власників». Майже однакова кількість тих, хто вважає, що «ті, хто працює на землі, повинні мати можливість продавати її» (28,7%); «земля як засіб виробництва має продаватись та купуватись» (28,4%) та «людям, котрі мають землю, але в селі не живуть, слід дати можливість її продати» (27,4%). Землю як джерело готівки розглядають лише 17,1% селян. Ще 14,5% переконані, що чинний мораторій — це лише ширма для того, щоб безкоштовно приватизувати великі земельні масиви. Цікаво, що найменше власників земельних паїв (13,7%) аргументом позитиву земельної реформи вважають можливість приходу нових власників, які принесуть нові технології виробництва.
Страх самих же власників земельних паїв перед запровадженням ринку земель пов’язаний, як показало вищезгадане дослідження, переважно з тим, що прийдуть бізнесмени та іноземці й скуплять всі землі.
Бояться латифундій і самі ж потенційні покупці землі. Хоча серед опитаних Держкомземом керівників сільськогосподарських підприємств та голів фермерських господарств противники паїв таки в абсолютній меншості: серед фермерів — їх 35%, серед керівників — 33,1%. Решта ж, кажуть соціологи, цілком прихильна до земельної реформи, хоча й висуває обмеження до запровадження ринку земель. «У цілому я позитивно оцінюю перспективу земельної реформи. Хоча ще є багато нюансів, які нам треба продумати, аби не допустити, щоб земля потрапила до тих, у кого багато грошей, а вмінь і знань що робити із нею і на ній немає», — каже керівник фермерського господарства «Байрон Агро», що розташоване в селі Стовпяги Переяслав-Хмельницького району Київської області, Юрій Сергєєв. Адже наслідки, переконує він, не лише для вітчизняного агроринку, але й для екосистеми від непродуманих трансформацій можуть бути непоправними.
Так, наприклад, фермери не бачать захисту українців від того, що на землю прийде інвестор, який купить пай і побудує на ньому не екологічно чисте підприємства. «Зараз дуже популярними й прибутковими є курники в Україні. На них утримують величезну кількість птиці, яку годують префіксами та іншими синтетичними добавками, — наводить приклад Сергєєв. — Такого одного курника достатньо, щоб сказати «до побачення» всій екосистемі села. А для того, щоб його збудувати, достатньо купити два-три середні паї».
Тому фермери пропонують не створювати ринок землі до того часу, поки не буде належних умов для його існування, що передбачає: продаж земель тільки громадянам України або жителям громади, встановити обмеження, щоб землі, які продаються і купуються, не втрачали свого сільськогосподарського статусу.
У цілому директор Проекту Світового банку «Видача актів на право власності на землю в сільській місцевості та розвиток системи кадастру» Сергій Кубах, підбивши підсумки вищезгаданого дослідження, зауважив, що «прогнозувати суттєвий перерозподіл на ринку земель, як і створення крупних латифундій в Україні в разі скасування найближчим часом мораторію на купівлю-продаж земель сільгосппризначення, сьогодні немає підстав». Хоча й поспішати з земельною реформою, на думку експертів, не варто. «Моя особиста думка, що створити ефективний діючий ринок земель в Україні цілком реально до 2013 року, не раніше, — каже Шевченко. — За один рік, про що сказав Президент, закон про земельні кадастри й про ринок земель обговорити, я вважаю, не вдасться». Самі ж фермери й два роки розглядають досить скептично, киваючи на довгі роки балачок за плечима земельної реформи та жодних позитивних зрушень з мертвої точки мораторію.
