Липнева інфляція (0,9%) стала найвищою за останні п’ять місяців. Зростання цін виробників промислової продукції (1,2%) виявилося достатнім, щоб вивести траєкторію кумулятивної інфляції на минулорічний рівень. У першому півріччі цей показник був меншим за відповідний торішній на 3,3%. Липнева інфляція стала максимальною для цього місяця за всі роки існування гривні. Лише одного разу, у липні 1995-го, інфляція була вищою за червневу.
Найістотніше тут те, що у липні стартувала вторинна інфляція — раніше здійснене підвищення тарифів на газ і електроенергію для населення (травень-липень) доповнилося зростанням цін на послуги зв’язку і транспорту. Скоріше за все, і в наступні місяці триватиме перенесення нових тарифів на енергоносії на кінцевих споживачів. Про це свідчить хоча б те, що вже з 1 серпня тарифне ралі було використане в столиці як привід для підняття цін на хліб. Це може стати не гідним наслідування, але все ж прикладом для подібних дій і в інших регіонах України.
Зазвичай в Україні літо характерно відсутністю інфляційних процесів і навіть дефляцією. Цього разу експерти на неї не очікували. Пргнозувався липневий рух цін у інфляційному форматі. На щастя, у зеніті літа цей прогноз виправдався не повністю. Зростання цін було значно меншим за апокаліптичні прогнози МВФ і Мінекономіки. Допомогло те, що в Україні п’ятий місяць поспіль знижуються продовольчі ціни. Такого не спостерігалося з 2002 року, а липнева дефляція на цьому сегменті (1,8%) була близькою до її рівня у липні 2002 року (2,7%). У своїх прогнозних оцінках роль продовольчої дефляції вищезазначені та інші аналітичні інституції (в тому числі й Нацбанк) не врахували. Базова інфляція (у вузькому вимірі) у липні залишалася незмінною. Приріст цін на непродовольчі товари (0,3%) у липні стався в основному за рахунок висхідної динаміки цін на паливо-мастильні матеріали (2,7% проти 1,4% у липні 2005 р.).
Отже, споживчі ціни почали обмежено реагувати на нові енергетичні тарифи. Поки що це в основному первинна реакція. Масштаби вторинної залежать від наступних змін у вартості комунальних послуг. Тарифне ралі може активно трансформуватися в інфляційне, якщо гонка цін на послуги проходитиме з прискоренням. Статистика липня не врахувала подорожчення бензину, яке сталося в останньому тижні місяця. У серпні це позначиться на зростанні цін і зовсім виключить можливість дефляції. Нині вірогідність досягнення бюджетного інфляційного орієнтиру (8,7%) зменшилася до 40%. Зменшилися й шанси на однозначну інфляцію. Нині вони становлять 50% проти 75% у червні.
Для визначення методів боротьби з розкручуванням інфляційних тенденцій слід з’ясувати, що саме формувало висхідний ціновий тренд липня. На перше місце тут слід постави липневе підвищення тарифів на газ для населення. На другому опиниться вторинний ефект впливу нових тарифів на вартість послуг транспорту і зв’язку. Далі підуть розігрів економіки і відповідне зростання цін виробників, яке підштовхує споживчу інфляцію, та підвищувальний рух до історичного максимуму номінальної зарплати у січні — червні (на додаток до нових цін на енергоносії зросли витрати виробництва на оплату вартості робочої сили). Не можна також не відзначити відчутне уповільнення приростної динаміки імпорту (у т.ч. промислових товарів), а також, що навіть більш істотно, нижчу, ніж рік тому заощаджувальну активність населення (що пояснюється нестабільною політичною ситуацією). Справило свій вплив також збільшення грошової пропозиції після нарощування бюджетних видатків у червні — липні та те, що удвоє вищими темпами (2,7% проти 1,4%), ніж у минулому році, зростали ціни на нафтопродукти (під впливом їхнього світового подорожчання і введення Росією нового мита на імпорт).
Не можна не сказати й про те, що ринку було важко справлятися із негативною реакцією споживачів і виробників на провокування інфляційних очікувань урядовцями (Мінекономіки), експертами, політиками, журналістами.
Усі ці, а також деякі інші монетарні фактори могли б бути набагато дієвішими і додати негативу ціновій ситуації, якби не було спротиву в антиінфляційних окопах. Там ми знаходимо сезонне зниження вартості овочів, картоплі та молока, переважаючу пропозиції м’яса і птиці над попитом, яка утримується вже п’ятий місяць, а також повну гармонію між попитом і пропозицією на ринку цукру (зниження цін на 1,1% у липні проти їхнього зростання на 24,1% рік тому). Важливими антиінфляційними факторами були також утримання курсової стабільності та дія ревальваційного, 2005 року, ефекту на ринку непродовольчих товарів. Фахівці також відзначають посилення абсорбуючої функції економічного зростання, посилення депозитної активності підприємств і збільшення їхнього попиту на гроші, що відбувалося водночас з розширенням товарної пропозиції за рахунок підвищення темпу зростання ВВП. Деяке значення мало також уповільнення нарощування номінальних доходів населення за рахунок соціальних трансфертів на фоні більш високої динаміки зарплати і продуктивності праці.
Що ж має робити новий уряд (а також всі інші регулюючі органи держави) для того, щоб не ознаменувати свій прихід до влади новим витком інфляції? Насамперед йдеться про збереження процентних ставок Нацбанку. Це обгрунтовується тим, що підстава для послаблення монетарних умов відсутня за обставин, коли інфляційний тиск зростає. Більше того, з серпня вже знижені резервні вимоги, і підтримці ліквідності сприятиме раніше започатковане здешевлення рефінансування. Окрім того, у серпні традиційно зменшується попит на гроші, тоді як тенденція до збільшення продажу валюти не надто помітна, а розігрів економіки вже вийшов на достатній рівень, щоб формувати інфляційний фон. У той же час зменшення дефіциту поточного рахунку, яке намітилося, збільшуватиме купівлю валюти, сприятиме зростанню ліквідності. «Закручування кранів» монетарних теж не на часі.
Слід також враховувати, що у серпні не планується нового підвищення тарифів (принаймні у перших двох декадах) як на базові енергоносії, так і на комунальні послуги, на які не впливає газ і електроенергія. Тому процентні ставки сьогодні ще не варто зрушувати. Це може бути потрібно у вересні — напередодні цінового збудження, традиційно притаманного четвертому кварталу.
А от уряду доцільно скоригувати тарифну політику. Варто уникнути підвищення областями тарифів на воду, тепло після 20 вересня, щоб тарифна інфляція не посилила до неприйнятного рівня сезонну (жовтня — грудня). Підвищення квартплати необхідно провести в останній декаді січня. Відповідне прискорення інфляції слід врахувати в макропоказниках, що закладатимуться у бюджет наступного року. Рівень збільшення тарифів на комунальні послуги можна було б у цьому році обмежити 25— 30% і здійснити його за графіком в областях, але не одномоментно. Було б виправданим цього року вдатися до зниження мита на ввезення фруктів, які цього року не вродили. У компетенції уряду призупинити введення фіксованих мінімальних цін на молоко і упередити можливе встановлення їх на м’ясо. А місцева влада могла б протидіяти зростанню цін на борошно та крупи і не допустити різкого одномоментного підвищення цін на хліб.
