Виробники льону залишилися без оборотних коштів. Щоб посіяти цю культуру, їм доводиться або брати кредити під надвисокі відсотки, або ще навесні продавати ще не вирощений і незібраний льон фірмам-посередникам за грабіжницько низькими цінами. Як наслідок, у сільгоспвиробників не залишається коштів, щоб купити нову техніку, добрива, елітне насіння, ПММ, запчастини, а також на оплату праці. (Що й казати, льонарство — технологічно одне з найтрудомісткіших галузей сільського господарства).
Не процвітає й льонопереробна промисловість, оскільки працює за давальницькою схемою, що є руйнівною для промислового виробництва. Залишаючи підприємствам мізер для покриття поточних витрат, вона не дозволяє їм заробити кошти для інноваційних заходів. У результаті обладнання заводів зношується, зростають борги з бюджетних і комунальних платежів, з оплати праці. Кредити, які господарства змушені брати для закупівлі сировини за надто високими ставками, фактично поглинали всі результати роботи.
Отримане внаслідок переробки льоноволокно знову ж за давальницькою схемою йде на льонокомбінати «Рівнельон» і «Льонотекс» (Житомир). І тут виробництво теж виявляється нерентабельним. Але якщо «Рівнельону» вдається за рахунок грамотного менеджменту втримати обсяги виробництва на доволі низькому, але прийнятному рівні, то «Льонотекс» фактично зупинився.
З чого ж почати відродження галузі? Гадаю, окремі позитивні приклади збереження лляного виробництва повинні підвищити інвестиційну привабливість цієї галузі. Особливо потрібно звернути увагу на райони, де природно-кліматичні умови роблять льон єдино можливою рентабельною культурою і де зосереджені найсучасніші заводи і трести з переробки, що перебувають у задовільному технічному стані. Серед таких підприємств Кисельовський і Репкінський льонозаводи Чернігівської області, Володимирецький і Зарічненський льонозаводи (Рівненська), Ковельський льонозавод Волинської області. Перспективне також відродження найсучаснішого в Україні (збудований 1986 року) й одного з найбільших у колишньому СРСР заводу з первинної переробки льону в м. Камінь-Каширський Волинської області. Сьогодні він, на жаль, простоює.
Навіть найпростіші економічні підрахунки свідчать, що рентабельність виробництва льоноволокна перебуває на рівні 30—40% (з урахуванням сьогоднішніх закупівельних цін на світових ринках). І це породжує надію, що льон буде одним із перших товарів, з якого почнеться економічне відродження України.
№242 17.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
