На другий план відходять віковічні селянські турботи: посіяти, виростити та зібрати. На жаль, все частіше не хліборобський хист, а вміння сільгоспвиробників продати врожай без збитків чи хоч із найменшими прибутками, визначають долю багатьох господарств. У своїх намаганнях вижити нашим розпорошеним аграріям доводиться грати за правилами, встановленими для них надпотужними закордонними корпораціями, котрі зі зграями свої агентів опанували зерновий ринок України.
Про те, чи можуть аграрні біржі бути союзниками селян в їхніх намаганнях отримати справедливу ціну за вирощену продукцію, розповідає президент однієї з найдосвідченіших товарних бірж у Запоріжжі Георгій КОВАЛЬЧУК.
— Георгію Миколайовичу, на вашу думку яку роль відіграють біржі в аграрному секторі економіки України?
— В ринковому господарстві біржа є тим інструментом, який забезпечує встановлення справедливої ціни на основі попиту та пропозиції. Тому ми є природним союзником українських аграріїв, котрі намагаються отримати справедливу ціну на свою продукцію.
Ще більше зростає роль бірж в конкретних умовах нашого зернового ринку. В світі є всього з півтора десятка сімейств, котрі контролюють майже 70% світового зернового ринку. Вони ж займають монопольне становище і в експорті зерна з України. У них розвинена мережа агентів, котрі доходять до найдрібніших фермерів і за безцінь скуповують у них зерно. Формують великі партії зерна — адже більшість елеваторів у нас вони вже скупили і є де зберігати збіжжя. Потім відправляють в морські порти і вивозять за кордон. До речі, наше фуражне зерно, за яке фермерам платять дуже небагато, вони вивозять в Африку як продовольче. І по відповідним цінам.
— Чи є у вашій біржі досвід регулювання цін на аграрному ринку області?
— Три останні роки підряд наша біржа співпрацювала з Аграрним фондом по регулюванню цін на зерно в області. У цьому нас підтримала Запорізька обласна державна адміністрація. Адже за технічним забезпеченням та кваліфікацією персоналу ми входимо до п’ятірки кращих товарних бірж України. В Запоріжжі ж наша біржа єдина, котра може вести торги зерном, реєструвати імпортні та експортні контракти. У свій час ми навіть здійснили пілотний проект по організації електронних торгів. Не виїжджаючи в обласний центр, сільгоспвиробники могли брати участь в біржових торгах, перебуваючи у себе в районах! Через нашу біржу Аграрним фонд у 2007 році закупив 40 тисяч тонн зерна. Та ще й держрезерв — 80 тисяч тонн. В 2008 аграрний фонд придбав у нас 56 тисяч тон, а цьому році всього лише 25 тисяч тонн, та й то зерна минулорічного врожаю. При цьому біржові закупки відбувались прозоро, що дуже важливо, коли мова йде про державні гроші.
Хоча обсяги закупленого зерна здаються і не надто великими, але як тільки на біржі починали закуповувати збіжжя по вищій ціні, то відразу ж агенти зернотрейдерів в нашій області теж змушені були збільшувати свої закупівельні ціни. Завдяки цьому запорізькі аграрії отримували більше за свій хліб.
— Чому в цьому році Аграрній фонд не закуповує зерно на вашій біржі?
— Криза. В бюджеті не вистачає коштів. Тому вони й перейшли до заставних закупівель, коли виробнику виплачується частина вартості зерна, а він залишається його власником. Потім, коли вартість зерна зросте, виробник може його продати, повернувши заплачене державою та сплативши за зберігання збіжжя. Така ситуація не тільки в нашій області, а по всій Україні.
Але в державному бюджеті на наступний рік, презентованому урядом, вдвічі збільшується фінансування Аграрного фонду! До чотирьох мільярдів! Через нього держава буде контролювати 25—30% обсягу збіжжя! Це буде суттєво впливати на ціни на зерно. Україна зможе диктувати ціни зернотрейдерам. Але це якщо бюджет буде прийнятий, а ці кошти виділені.
— Якщо біржова торгівля така вигідна селянам, то чому ж вони продають своє збіжжя агентам і посередникам іноземних компаній?
— Україна відстає у біржовому русі від розвинених країн, як то кажуть, назавжди. Справа в тому, що по своїй суті будь-яка біржа є антикорупційною організацією. Торги ведуться відкрито, на основі змагання, без «відкатів», нічого не платиться «під столом».
А у нас же 40% торгівлі зерном, не менше, знаходяться в тіні. Всі тікають від податків. Якщо згадати сезонні різкі підвищення цін на паливо, на хімічні добрива, на засоби захисту рослин, то частина сільгоспвиробників просто не має іншого виходу. Хоча є й інші приклади...
— Невже такі погані перспективи розвитку біржового руху в Україні, чи наші селяни і надалі будуть залишатись заручниками транснаціональних корпорацій, котрі так безсоромно грабують аграрний сектор нашої економіки?
— Думаю, що Україні давно вже пора ставати на зерновому світовому ринку самостійним гравцем, котрий складе достойну конкуренцію закордонним трейдерам та зможе, в тому числі й з допомогою бірж, потужно впливати на ціноутворення на внутрішньому організованому аграрному ринку.
