Чи є в роботі Нацбанку України така мета, як відновлення кредитування економіки та населення країни? Втім, усім зрозуміло, що вона б мала бути, адже кредитування — це одна з головних функцій банківської системи. Але зараз ситуація у країні така, що у НБУ в пріоритеті, мабуть, дещо інше — як уберегти банки від надмірних ризиків при видачі кредитів позичальникам, багато хто з яких може виявитися недобросовісним.
РИЗИКИ МОЖЛИВІ. АЛЕ НЕ ВИЩІ ЗА РЕЗЕРВИ
Припущення це підтверджують нові вимоги до розрахунку банками кредитних ризиків, які відповідно до постанови НБУ №351 з цього місяця почали працювати в повному режимі. Так, якщо розмір кредитного ризику перевищує обсяг сформованих банком резервів, то регулятивний капітал банку зменшується на відповідну суму.
Однак, остаточний текст положення про визначення кредитного ризику, затверджений НБУ після дискусії з банками, передбачає також і деякі попускання. Так, у положенні уточнено, зокрема, формулювання та відстрочено до 2019 року впровадження окремих ознак кредитного ризику. До цього ж строку відкладено обов’язкове страхування всіх предметів застави, встановлені умови, за яких кредитний ризик при операціях СВОП не виникає. Банкам дозволено при роботі з потенційними позичальниками використовувати їхню фінансову звітність, отриману з відкритих джерел інформації (наприклад, з сайту компанії або НКЦБФР).
Названа постанова стала приводом для експертної дискусії про можливість відновлення банківського кредитування в Україні, обсяги якого сьогодні дуже близькі до нуля.
БАНКИ ХОЧУТЬ РОЗУМІТИ КУРСОВУ ПОЛІТИКУ
«За один місяць витрати зведеного бюджету країни в 2,5 разу перевищують середньомісячні. Причому це трапляється два роки поспіль, і кожного разу — в кінці року», — зауважує старший радник президента «Альфа-банку» Роман Шпек. «То ж давайте говорити, — пропонує він, — що потрібно протягом року планувати і витрати, і прибутки, тому що, маючи економічно не обґрунтований об’єктивними чинниками стрибок курсу цього місяця, чи можна хотіти, щоб банки брали на себе ризики кредитування».
Банкір аналізує стан зовнішньої торгівлі і наголошує, що 2014 року сальдо поточного рахунку через кризу складало мінус 3,4% ВВП. 2015 року — вже мінус 0,2. Зате минулого року, всупереч сприятливим прогнозам, сальдо погіршало до мінус 3,6%. Попри це, у другому півріччі прозвучало, що, мовляв, Україна завоювала незалежність не для того, щоб жити під диктат міжнародних фінансових інститутів.
Роман ШПЕК: Великий бізнес важко кредитувати з багатьох причин. Він уже перекредитований, його майно в заставах, валюту він залишає в інших юрисдикціях, а його операційного доходу частенько не вистачає для покриття навіть раніше взятих фінансових зобов’язань. Зрозуміло, ми не можемо видати кредит. А малий чи середній бізнес приходить до банку з порожнім балансом, і йому теж не можна видати кредит. Без виходу економіки з тіні, без фінансової реструктуризації позичальників і без створення банків проблемних активів, куди іншим можна буде продавати такі активи та розчищати таким чином свої баланси, ми не зможемо відновити кредитування в необхідних країні обсягах
«Невже ми вже стали настільки фінансово сильними і розумними, що можемо самі впоратися зі своїми проблемами? — не без іронії запитує Шпек і додає: — Але в прогнозі на цей рік сальдо поточного рахунку вже мінус 4,5%. Отже, без надходжень до бюджету з якихось інших джерел банки не зможуть брати на себе (кредитовий) ризик, оскільки не розуміють, яким буде курс гривні. На цю ситуацію мусить бути відповідь від уряду та фінансового регулювальника про те, що вони знають, як (у цих умовах) управляти».
ЧОМУ НЕ ВИДАЮТЬСЯ КРЕДИТИ
Експерт підсилює свої критичні аргументи за допомогою діаграм. Вони показують, що лише 50% продукції українського машинобудування продається безпосередньо, а не через посередників, і це свідчить про те, що значна частина валютної виручки залишається за кордоном. Розглядаючи такі галузі, як гірська металургія, сільське господарство, Шпек стверджує, що понад 80% їх валютної виручки до України не заходить і на міжбанківський валютний ринок не потрапляє. Крім того, він знає, що великий бізнес мінімізує свої податки через офшори, а малий бізнес — через ФОП (фізичних осіб-підприємців). «Як ця проблема вирішуватиметься? — запитує Шпек і наполягає: — Банкірам потрібна відповідь на це питання. Хочемо знати, чи відбуватимуться у країні структурні реформи?».
Великий бізнес важко кредитувати з багатьох причин, продовжує Шпек. Він уже перекредитований, його майно в заставах, валюту він залишає в інших юрисдикціях, а його операційного доходу частенько не вистачає для покриття навіть раніше взятих фінансових зобов’язань. Зрозуміло, ми не можемо видати кредит. А малий чи середній бізнес приходить до банку з порожнім балансом, і йому теж не можна видати кредит.
ВАЛЮТНОГО АПЕТИТУ НЕМАЄ
«Без виходу економіки з тіні, — переконаний банкір, — без фінансової реструктуризації позичальників і без створення банків проблемних активів, куди іншим можна буде продавати такі активи та розчищати таким чином свої баланси, ми не зможемо відновити кредитування в необхідних країні обсягах. Торік гривневі кредити виросли на 22%, але валютні зменшилися на 21%. Та й чи були в бізнесу нові проекти? Ні. Це була реструктуризація попередніх зобов’язань перед банками».
«Ми однозначно говоримо про те, що валютне кредитування активно поновлюватися не буде, не дивлячись на те, що у деяких банків є надлишок валютної ліквідності», — стверджує директор департаменту фінансової стабільності НБУ Віталій Ваврищук. «Ми спілкувалися з декількома банками з іноземним капіталом», — продовжує він. — Вони говорять, що готові кредитувати лише якісних позичальників із валютною виручкою і навіть під 5—6—7%». «Усі отримали урок — і банки, і позичальники. І апетиту до кредитів у валюті на сьогодні практично немає», — резюмує банкір. «У нас, на жаль, склалася культура шахрайства, — заявив Ваврищук, — Деякі крупні позичальники зловживають і домагаються через суди несплати коштів за зобов’язаннями». За його словами, мінімізувати цей ризик дозволить ухвалення закону про захист прав кредиторів. «Ці закони хоч і не вирішать наші проблеми повністю, але зменшать ризики шахрайства, — упевнений Шпек. — Тоді у банків знову з’являться апетити до ризиків і кредитування».
У ЗАКОНОДАВЧОМУ ЦЕЙТНОТІ
«Законодавча площина до цих пір залишається тим каменем спотикання, який не дозволяє лібералізувати кредитування. А 351-ша постанова, на жаль, жодним чином не передбачає можливість кредитування під майнові права, під майбутній урожай, — говорить заступник голови правління — директор з ризиків банку «Кредит Дніпро» Олег Пахомов, — як кредитувати фермера, якщо у нього всього один трактор?». «Сільгоспвиробник має операційну маржу понад 50%, — констатує банкір, — і його фінансові можливості дозволяють обслуговувати чималі кредити. Але, на жаль, 351-ша постанова не передбачає інструментів, які дозволяють кредитувати такого фермера, адже у нього немає застави, крім того ж трактора та власного будинку».
«Крім того, ми позбавляємо кредитування таку потужну галузь, як торгівля, — додає фахівець з ризиків. — Вона створює 30% усього нашого ВВП, але у неї немає жодних застав — лише операційний прибуток. Щодо відносин із таким позичальником банк опиняється в законодавчому цейтноті. Або він змушений формувати досить потужний резерв, тим самим зменшуючи свій капітал і створюючи ризики для виконання встановлених йому нормативів, або йому доведеться вигадувати деякі схеми, що дозволяють кредитувати такого позичальника. Так виникає чергова хвиля формального виконання вимог НБУ, зокрема 351-ї постанови».
«Ми оцінили, подивилися застави, дали кредит і чекаємо вірогідної події: дефолту або оплати, — коротко описує послідовність дій банків Пахомов. — Доподійного управління сьогодні немає. Все відбувається за тією ж, старою, бізнес-моделлю. Банкам потрібно інфраструктурно змінюватися, але такі можливості і бажання, на жаль, є не в усіх. Працюємо по-старому. Якщо щось іде не так — дорезервуємо. Це можуть собі дозволити банки з неефективною операційною моделлю, або державні банки. Їм простіше: не вийшло, не тому видали кредит — держава дасть у резерв додаткові кошти». «Але комерційні банки не мають такої можливості», — чи то жалкує, чи то радіє банкір.
