Україна в 2006 році покращила умови для ведення бізнесу. Такий висновок можна зробити на основі спільного звіту Світового банку та Міжнародної фінансової корпорації (IFC) «Ведення бізнесу 2007: як проводити реформи» (Doing Business 2007). «Загальний рейтинг України зі сприятливості умов для ведення бізнесу покращився: якщо за даними дослідження за 2005 рік країна посідала 132-ге місце серед 175-ти країн, то зараз вона посідає 128-ме (одразу за нею йде Білорусь. — Авт. )», — повідомив журналістам директор СБ в Україні та Молдові Пол Бермінгхем, представляючи результати дослідження. Серед досягнень України, за словами директора СБ, — створення «єдиного вікна» для реєстрації нового бізнесу, спрощення процедури отримання ліцензій для підприємницької діяльності. Водночас керівник діяльності IFC в Україні Олена Волошина звернула увагу на те, що Україна, «підіймаючись угору», «все ще знаходиться на першому поверсі». За словами Волошиної, попри реформи, отримати дозвіл на ведення бізнесу в Україні — все ще проблема, та й кількість цих дозволів не поменшала, хоча урядова коаліція збирається знизити їхню кількість. На думку експерта, треба уніфікувати такі спеціальні закони, як про пожежний нагляд, ухвалити закони про інспекції та перевірки, а головне — про господарські товариства. Треба усунути з менталітету українських чиновників міцно вкорінену в ній презумпцію вини підприємця...
Словом, доповідь Doing Business 2007 дала багату поживу для дискусії на задану тему. Напередодні її офіційного подання «День» узяв по телефону інтерв’ю в одного зі співавторів цього дослідження Симеона ДЯНКОВА.
— Чим, на вашу думку, пояснюється невисокий рейтинг України у створенні умов для ведення бізнесу, виведений у звіті Світового банку та Міжнародної фінансової корпорації «Doing Business 2007»: політичним положенням, інертністю уряду, ставленням до нашого вітчизняного бізнесу в суспільстві або, можливо, тим, що в українському парламенті представлений здебільшого великий бізнес, який зазвичай успішно влаштовує свої справи через зв’язки з високими чиновниками й не має такої гострої потреби в удосконаленні законодавчої бази?
— Цього року Doing Business уперше відстежив політичний цикл проведення реформ по всьому світу. Ми виявили, що найбільша кількість реформ, особливо реформ у частині покращання підприємницького середовища, відбувається в період після приходу до влади нового уряду. За наявною в нас статистикою, 85% результативних реформ відбуваються протягом перших 15 місяців після призначення нового уряду. На мій погляд, повільний перебіг реформ в Україні можна пояснити нестабільною політичною ситуацією за останні півтора року.
— Тобто ви маєте на увазі не уряд Януковича, який прийшов до влади тепер, а радше — уряди Тимошенко та Єханурова?
— Справді, перший уряд, який прийшов до влади після помаранчевої революції, не використав своєрідного «вікна можливостей» для проведення масштабних реформ. Розгляньмо приклад сусідніх країн, які також недавно пройшли через зміну урядів. Наприклад, Грузія, Румунія або Киргизька Республіка. У цих країнах була проведена велика кількість реформ у перший рік після зміни уряду. Цього не сталося в Україні, можливо, тому, що перший уряд — уряд Тимошенко — сфокусував увагу на інших сферах економічної діяльності. У принципі, у світі, не лише в країнах колишнього Радянського Союзу, є така тенденція, що найактивніше та найрезультативніше реформи проводять у перший, щонайбільше у другий рік, а пізніше це вже важко зробити. Зараз стоїть запитання, чи зможе сьогоднішній уряд в Україні сфокусуватися на вирішенні економічних питань, або, через більш широку програму дій, знову не приділить достатньої уваги вирішенню проблем, пов’язаних із покращанням умов для ведення бізнесу. Я сподіваюся, що нинішній уряд зможе використати новий шанс і здійснити важливі реформи протягом 15 місяців..
Ще хочу навести вам приклад Румунії. Чотири роки тому в Румунії до влади прийшов новий уряд, який протягом перших двох років не встиг впоратися з економічною ситуацією. Але два роки тому там знову сталися політичні зміни, хоч і не такі, як в Україні. І новий уряд зумів протягом минулого та нинішнього рокiв зробити багато нового. У принципі, це можливо i в Україні, й тільки час покаже, чи вдалося це зробити.
На другу частину вашого запитання я не можу відповісти, оскільки ми не проводили такого аналізу. Але можу навести вам приклад кількох країн, зокрема в Латинській Америці, таких як Бразилія, Мексика, Колумбія, де проведення реформ у веденні бізнесу традиційно здійснювалося під впливом великого бізнесу, а інтереси малого бізнесу залишалися позаду. Проте віднедавна та сама Мексика й інші країни почали звертати увагу і на малий бізнес. У світі сьогодні не так багато країн, де при проведенні економічних реформ уряд, як і раніше, фокусується лише на інтересах великого бізнесу. На наш погляд, це велика помилка, бо більшість нових робочих місць створюють саме малі та середні підприємства, і зовсім не так багато — великі компанії. Тож у тому випадку, якщо в програмі уряду першочерговим завданням зазначається створення нових робочих місць, він зобов’язаний думати про сприятливі умови для малого та середнього бізнесу. Інакше програми виконати не вдасться.
— Приклад країн, яким у вашому рейтингу відведені перші місця (Грузія, Румунія), вказує іншим, зокрема Україні, яким шляхом треба йти. Чи не могли б ви назвати першочергові реформи, які повинні бути здійснені в Україні?
— Перший висновок для України — діяти треба негайно. Другий висновок — можна запозичити ідеї про реформи в сусідніх країнах, тобто брати те, що вже було впроваджено та що можна адаптувати до умов України й успішно реалізувати. Наприклад, непоганою ідеєю було б впровадження в Україні спрощеної системи оподаткування для всіх підприємств, а не тільки для малого бізнесу. Введення спрощеного оподаткування зі сплатою єдиного податку вже неодноразово обговорювали в Україні. Півтора року тому, одразу після обрання Тимошенко на посаду прем’єр-міністра, такий пункт був у програмі дії її уряду, але, на жаль, системи не запровадили. Наприкінці минулого року це питання знову обговорювали в уряді Єханурова і знову єдиний податок для всіх підприємств введений не був. Отже, хороші ініціативи не йдуть далі обговорення. Шкода. Але на мій погляд, податкова реформа в Україні є однією з двох- трьох найважливіших. І її треба здійснити негайно.
— А чи є приклади інших країн світу, де єдиний податок було введено?
— Їх дуже багато. Із 26-ти країн колишнього соціалістичного табору 18 уже мають таку систему. Це, наприклад, Естонія, Литва, Словаччина, Болгарія, Угорщина, Румунія, Вірменія, Грузія. Цікаво, що введення єдиного податку сталося саме в країнах із перехідними економіками. У 15-ти із цих 26-ти країн ця система вже введена в дію. До країн із перехідними економіками спрощена система оподаткування існувала, наприклад, в Ізраїлі (з середини 1980-х років). Країни з перехідними економіками почали впроваджувати єдиний податок у себе років десять тому, і до цього часу більшість із них уже працюють зі спрощеною системою оподаткування.
А тепер про те, які реформи є найважливішими. Досвід найуспішніших реформаторів, таких як Грузія, Румунія та інших, свідчить, що реформи треба здійснювати паралельно в трьох основних напрямах. Перший — це сплата податків, і про це вже говорилося. І при цьому, насамперед, треба зменшити податковий тягар й адміністративний тягар, який несуть підприємства при сплаті податків. Другим напрямом є область ліцензування підприємницької діяльності, що фактично зводиться до скорочення переліку видів діяльності, які підлягають ліцензуванню, і до спрощення процедур отримання ліцензій і дозволів. Важливо зазначити, Україна вже займається цим, і досить успішно. І третя реформа, яка фактично пов’язана з вашим питанням — вступ України до СОТ, — це спрощення умов для експорту продукції, тобто все, що стосується перегляду процедур або зміни рівня витрат для експортерів.
Чому саме ці три напрями є найважливішими? Вони найбільше пов’язані зі створенням нових робочих місць у приватних компаніях і насамперед на малих підприємствах. І якщо відповідати на запитання, яким чином економіка може прискорити свій розвиток і створити найбільшу кількість робочих місць, то ці три сфери будуть найбільш значущими. Поки ж Україна має незначний прогрес у ліцензуванні, зовсім невеликий прогрес у міжнародній торгівлі та жодного прогресу у сфері оподаткування.
Хотів би пояснити, що я маю на увазі, кажучи про міжнародну торгівлю. Ми оцінювали в дослідженні Doing Business скільки коштувало у вигляді офіційних сплат уряду — не хабарів, а виключно офіційних платежів, — оформлення експорту одного стандартного контейнера, наприклад, із Києва у Франкфурт у Німеччині. Це коштує понад 1000 доларів (без транспортних витрат). Тепер порівняйте: для китайського підприємця оформлення такого ж контейнера з експортом із Китаю в Німеччину становитиме всього 335 доларів, тобто третину того, у що це обходиться українському підприємцю. Китай розташований набагато далі від Німеччини, ніж Україна, тобто шлях експортного вантажу набагато довший, але адміністративні витрати в Китаї настільки нижчі, що кінцева ціна експорту виявляється набагато нижчою. Отже, дешевше експортувати товар із Китаю в Німеччину, аніж з України в Німеччину.
Ми, а також багато інших дослідникiв проводили аналіз: що відбудеться у випадку, якщо податкові ставки будуть урізані або буде введений єдиний податок. З’ясувалося, що в 17-ти із 18-ти країн із перехідною економікою, які я вже згадував, за винятком Румунії, яка тільки недавно впровадила єдиний податок, загальна сума надходжень до державного бюджету від сплати податків насправді збільшилася, і дуже суттєво. У кожній із цих 17-ти країн надходження до бюджету від податків збільшилися дуже істотно. Наприклад, у тій же Грузії єдиний податок був введений два роки тому і, по суті, за цей період до сьогодні сума надходжень до бюджету від сплати податку на прибуток підприємств становить 300%, тобто зараз вони збирають від сплати податків втричі більше, ніж до введення єдиного податку, і це попри те, що ставка самого податку значно нижча.
— Чи можна говорити, що такий підхід, така система оподаткування сприяє виходу підприємств із тіні?
— Безумовно. Саме це є найважливішою причиною, чому, як я сказав, у країнах колишнього соціалістичного табору такі зміни в оподаткуванні мають дуже позитивний результат. Коли уряд зменшує ставку податку, велика кількість бізнесменів, які працюють у тіньовій економіці, переходять в офіційну економіку. І, я вважаю, це найважливіша причина, чому в цих країнах ми бачимо такий позитивний результат у збільшенні суми надходжень до бюджету. Дуже багато людей вважають за краще перейти з неофіційної економіки в офіційну, оскільки менша ставка податку на прибуток не є для них такою болісною. Іноді уряди таких країн, як Україна, дивляться на приклад Західної Європи, наприклад, на ту саму Німеччину, де розмови про необхідність введення єдиного податку тривають давно. Однак якщо ви послухаєте німецького консультанта з питань економіки, то він, швидше за все, відраджуватиме вас іти в цьому напрямі, бо свого часу введення спрощеної системи оподаткування в Німеччині такого позитивного ефекту не дало. Це пояснюється дуже просто. У Німеччині сектор тіньової економіки дуже малий. Якщо там знизити ставку податку, то такого значного зростання доходів до бюджету, як це було б можливе в Україні, не отримає. Але в країнах із перехідними економіками можна отримати дивовижно позитивні результати. Я кажу «дивовижно позитивні». І навіть сам уряд здивується, наскільки більше надходжень від податків отримає бюджет.
— Чи зросте рейтинг України в наступному вашому дослідженні, якщо наша країна наприкінці цього року або наступного року вступить до СОТ? Які переваги отримає в цьому випадку український бізнес?
— Я не думаю, що сам вступ у СОТ дасть значний позитивний ефект. Зрозуміло, що деякі процедури для ведення міжнародної торгівлі в Україні покращаться. Але головне, що це допоможе спростити деякі процедури та знизити витрати, але багато питань усе-таки залишаться за межами вступу до СОТ. Наприклад, скороченням витрат на оформлення експорту, на мій погляд, має займатися Міністерство фінансів, щоб вони не були настільки болісні для бізнесу. СОТ не приділяє стільки уваги самим витратам, звертаючи увагу на процедури й адміністрування.
Вважаю, що рейтинг України зросте несуттєво, але це станеться не завдяки вступу до СОТ. Я сподіваюся, що Україна займе вищу позицію в рейтингу завдяки реформам, що продовжуються в країні. Наприклад, з огляду на те, що вже зараз проводять реформи у сфері ліцензування бізнесу та дозвільній системі, відбувається скорочення кількості ліцензій — наступного року ми побачимо ще більший ефект від них, і це не матиме жодного стосунку до вступу України в СОТ. Ця організація більше турбується про імпорт. Вона розглядає можливість інших країн імпортувати їхню продукцію в Україну і не дуже турбується про те, чи зможуть ваші експортери експортувати свою продукцію за кордон. Експорт повинен бути клопотом Міністерства фінансів й уряду України. Ми бачили, як два роки тому до СОТ вступив Китай. Тоді китайські експортери і загалом китайський бізнес скористалися моментом і пролобіювали в уряді пониження експортного мита та спрощення адміністративних процедур при експорті. Тому, якщо український бізнес лобіюватиме уряд, щоб паралельно з полегшенням процедур імпорту він також спростив би експортні процедури, то вступ до СОТ може бути вельми корисним для країни. Якщо такого лобіювання не буде, то експорт з України не полегшає і не подешевшає сам по собі тільки тому, що країна вступила до СОТ.
— Малому бізнесу в Україні іноді доводиться влаштовувати протести проти уряду або навіть організовувати акції непокори, щоб захистити свої робочі місця. Як ставляться до таких явищ ваші дослідники і що ще вони можуть порадити підприємцям, права яких порушуються, а судова влада не стає на їхнiй бiк?
— Зрозуміло, що протести й акції насильства навряд чи є кращим способом для дрібних підприємців продемонструвати свої погляди, принаймні навряд чи вони дадуть очікуваний позитивний результат. З іншого боку, такий інструмент, як лобіювання інтересів малого бізнесу, виявився надзвичайно ефективним в багатьох країнах, коли це лобіювання стосувалося покращання умов для ведення бізнесу. Зазначу, що традиційно в перехідних економіках люди звикли покладатися на уряд, щоб він надав їм рішення наявних проблем, й ображаються, коли таких рішень не пропонують. Тому й підприємства в наших країнах не відіграють такої активної ролі, яку на себе беруть підприємці в більш розвинених країнах. Той брак реформ, який ми спостерігаємо в Україні, — це проблема не лише уряду, який цих реформ не здійснює, а й проблема малого бізнесу, який недостатньо лобіює власні інтереси. У багатьох країнах, які є найактивнішими реформаторами, чи то країни з перехідними економіками, чи такі країни, як, наприклад, Мексика або Китай, що цього року ввійшов до десятки найкращих реформаторів, в уряді, в міністерствах економіки та фінансів працюють люди, які раніше самі були власниками малих підприємств або управляли малими підприємствами. На мій погляд, одним із найпростіших способів, яким ми можемо визначити найкращих реформаторів, є запитання: хто в уряді відповідає за реформи та чи управляла ця людина коли-небудь малим або середнім бізнесом. У багатьох передових країнах ми виявимо, що це так.
— Недавно Україна відзначала День підприємця, а це свято за визначенням повинно привернути увагу до приватного сектора економіки. Чи існує щось подібне в тих країнах, які, згідно з вашим дослідженням, зайняли перші місця в рейтингу?
— Безумовно, в багатьох країнах світу відзначають День підприємця. Але що ще існує в багатьох країнах світу, і що, я не впевнений, є в Україні, — це «круглий стіл», за яким щомісяця високопоставлені урядові чиновники зустрічаються з підприємцями.
— Вони зустрічаються на День підприємця чи коли виникає потреба?
— Зустрічі за «круглим столом» проводять щомісяця, попри те, виникає чи не виникає потреба. Так от, щомісяця. А, наприклад, у Грузії такі зустрічі відбуваються щотижня. Представники малого бізнесу, я повторюю, малого, а не великого, можуть прийти на таку зустріч і поговорити з урядом про конкретні проблеми, як, наприклад: чому ви ввели такий дозвіл, чому це коштує так дорого тощо. У випадку, якщо на «круглому столі» якесь питання порушують кілька осіб, — наприклад, в Україні, я переконаний, обов’язково постало б питання податків, — тоді цей «круглий стіл» призначає комітет із представників уряду і, скажімо, об’єднання підприємців, тобто з представників обох сторін: чиновників і бізнесу, а не тільки чиновників, який потім повинен виступити з пропозицією кількох реформ. Таким чином, «круглі столи» проводять щомісяця, незалежно від тематики, але обговорення деяких гострих питань приводить до призначення спеціального спільного комітету, який потім повинен запропонувати реформи. Важливість цих комітетів полягає в тому, що цей колегіальний орган складається з представників уряду та приватного сектора, і його пропозиції уряд зобов’язаний прийняти і не може відмовитися від них, мотивуючи свою відмову тим, що подані пропозиції лобіюють інтереси якогось приватного бізнесу. Таким чином, здійснювати реформи набагато легше, бо це спільно вироблені пропозиції, і вони можуть йти безпосередньо в парламент.
Один приклад із нашого звіту — реформи, які проводили в Мексиці. Вона, як ви знаєте, цього року займає в рейтингу реформаторів третє місце. Усі реформи, які були тут здійснені, — стали результатом таких «круглих столів» і подальшої роботи в спеціальних комітетах. Тож у деякому розумінні проводити Дні підприємця корисно, але вони не створюють реформ. Необхідно набагато більше провести зустрічей і засідань, регулярно, щомісяця, а також потрібна система, яка допомогла б перейти від розмов до практичної зміни законодавства та нормативних актів, а це може статися, тільки якщо приватний бізнес братиме активну участь у внесенні змін у нормативну базу. Повірте мені, одним Днем підприємця цього не досягнеш.
— Як сталося, що Україна в рейтингу йде нога в ногу з Білоруссю, яка вважається «заповідником тоталітаризму»?
— Якщо подивитися на весь перехідний період, у якому перебувала Україна, то ви побачите, що ціла низка реформ була розпочата ще в середині 1990-х — у 1997, 1998 і 1999 роках. Тобто Україна почала дуже активно покращувати умови для підприємництва наприкінці 1990-х років, а потім відбулося погіршення ситуації. Тому, якщо порівняти ситуацію в Білорусі й в Україні станом на 2000 рік, то на той час ситуація в Україні була значно кращою, ніж у Білорусі. Вона, до речі, була навіть набагато кращою, ніж у Росії. Гадаю, що порівняння з Росією навіть більш доречне, оскільки на 2000 рік умови для бізнесу в Україні в багатьох аспектах були набагато кращими, ніж у Росії. А потім, коли в 2001-му почався другий строк правління президента Путіна, в Росії почалися реформи в кількох сферах паралельно (одним із яскравих прикладів є введення спрощеної системи оподаткування в 2001 році). Вони протягом кількох років успішно тривали, тоді як в Україні не знаю, що сталося, але якимось чином реформи зупинилися, а навіть певним чином пішли назад. Тож сьогодні вийшло так, що Україна має лише трохи кращий вигляд, аніж Білорусь.
Хорошою новиною все ж таки є те, що навіть у таких країнах, як Грузія, яка довгий час перебувала далеко позаду — ще якихось два роки вона була набагато нижче за Україну в рейтингу та посідала 140 місце, — буквально за два роки можна було здійснити багато реформ. Питанням залишається, однак, чи захоче нинішній уряд, який щойно прийшов до влади в Україні, фокусуватися на реформах протягом наступного року. І якщо уряд так зробить, то Україна має хороші шанси не лише покращити власну ситуацію, а й опинитися серед перших реформаторів. А от якщо цього не станеться протягом найближчого року, то, як свідчить звіт Doing Business, навряд чи це відбудеться у другий, третій або четвертий роки перебування уряду при владі. Фактично, перед ним відкрите «вікно можливостей» тривалістю в один рік, і якщо уряд використовує цю можливість — то Україна може просунутися досить далеко. Якщо ж уряд проґавить цей шанс, я маю вельми песимістичні очікування того, що реформи можуть статися протягом подальших кількох років.
